Селянський санаторій

Взоруючись на давніх майстрів, Бойчук пояснював мистецькі принципи своїм учням через співпрацю. Він прагнув навчити їх основам колективної творчості, де кожен розуміє властивості матеріалу, способи його організації, площинне трактування форм. Тож і над розписами у санаторії всі працювали разом, спільно створювали проєкт, а потім два-три художники розробляли одну композицію.

Бойчукісти створили кілька багатофігурних композицій, підпорядкованих структурі будівлі, наділивши їх архітектонічною цілісністю та поєднавши єдиним ритмічним звучанням. Тематично розписи мали відповідати новим ідеологічним вимогам, себто відображати контраст між злиденним життям українського селянства до революції та радістю через встановлення радянської влади. Попри зумовлений обставинами, виразний пропагандиський характер сюжетів, у стилістиці фресок бойчукісти зберегли властиві їм впливи Проторенесансу, зокрема – живопису Джотто. Насамперед це помітно у проблематиці вирішення простору – розташування в ньому людини.

У роботах з’являється елемент оповідності, як-от на фресках Кирила Гвоздика «Революція на селі» та «Розподіл панської землі». Серед характерних рис школи Бойчука, успадкованих з мистецтва Візантії, можна зауважити нашарування планів, певну поліпросторовість, домінування вертикально-горизонтальної структури. Втім, головним усе ж є зображення людини. Наслідуючи розписи Джотто, Гвоздик ретельно організовує фігури, запозичує прийом зображення людини зі спини або лише фрагментарно, що має надавати події більшої правдивості й водночас допомагає композиційно виділити найголовніше. Вплив італійця помітний і у використанні динамічних ракурсів для посилення руху, за допомогою якого створюється зв’язок із глядачем.

Кирило Гвоздик виконав фреску «Розгром поміщицької садиби», сюжет якої теж цілковито суголосний пропаганді більшовицького режиму, а спосіб виконання свідчить про взорування на засади бойчукізму: ритм руху селян і робітників, які штурмують панський маєток, починає наростати з нижньої частини панно, поступово досягаючи напруги у правому верхньому куті.

Схожий рух помітний і на фресках Мануїла Шехтмана «Жахи імперіалістичної війни» та «Пани на селі в минулому і їх життя». Роботи вирізняються потужним психологічним наповненням — скалічені, стражденні люди, життя яких повністю зруйновано. Подібно до Джотто, художник наповнює композицію низкою індивідуалізованих впізнаваних людських типів. Він навмисне гіперболізує кожну емоцію, надаючи роботі драматизму. Митець змушує глядача ототожнювати себе із зображеним. Уплив помітний і в моделюванні фігур: широкі заокруглені пропорції, масивні скульптурні тіла, важкі складки одягу ніби списані з фресок Джотто. Характерною є постать пана, що замахується нагайкою на селянина. Абрис фігур, емоції, фактично повторюють одного з ангелів у роботі «Оплакування Христа».
Цікавим, емоційно насиченим є традиційний образ працьовитої сільської жінки на фресці «Селянська родина» Антоніни Іванової та Михайла Бойчука. Натомість образи чоловіка і сина символізують перехід до нового, «щасливого» життя, адже чоловік тримає газету, а син – книжку.