Бородіна Катерина Олександрівна

Роки життя: ?.?.1895 (?1897), м. Петербург (Росія) – ?.09.1928, с. Межигір’я на Київщині.

Походження

Точна дата народження Катрусі Бородіної досі невідома. Знаємо лише, що народилася вона у Петербурзі, у дворянській родині.
За останніми даними, які подає Тарас Самчук у часописі «Текст і образ»: «народилась Катруся Бородіна 28 червня 1894 року у Києві і була охрещена у Старокиївській Георгіївській церкві… у заможній дворянській родині. ЇЇ батько, Олександр Парфенійович Бородін був аж ніяк не генералом, а відомим інженером-залізничником, керівником Південно-Західної залізниці… У Києві родина жила за адресами вул. Терещенківська, 17 та вул. Фундуклеївська, 21». Самчук дослідив, що 1896 року родина переїхала до Санкт-Петербурга, однак про ранні роки життя Катерини Бородіної відомо мало. Спочатку Бородіна навчалася у восьмирічній жіночій гімназії в Царському Селі, а згодом — у мистецькій школі при Імператорському Товаристві заохочення мистецтв у Санкт-Петербурзі. Як свідчать архівні документи, цитовані Самчуком: «упродовж 1914 – 1918 років Катерина Бородіна давала приватні уроки і мала приватні заробітки. У 1917 році вона короткий час працювала у Товаристві художників “Нова школа” професора Петербурзької академії мистецтв Дмитра Кардовського».

Після революції 1917 року Бородіна опинилася в Україні. Завдяки попередній мистецькій підготовці, вступила до щойно створеної Української академії мистецтв з добрими професійними знаннями і навичками.
Як писав Самчук, брат Катрусі Бородіної, що мешкав у Києві, «влітку 1918 року надіслав лист до Української академії мистецтва з проханням відтермінувати вступні випробування для сестри, яка через хворобу не змогла вчасно приїхати до Києва».

Студентка

Вступивши восени 1918 року до Академії, завдяки інтересу до давньоруського мистецтва, Катерина Бородіна потрапила в монументальну майстерню ікони та фрески професора Михайла Бойчука, де навчалася до 1922 року, а після її реорганізації — в Інституті пластичних мистецтв та Київському художньому інституті, який закінчила 1926 року.
Оксана Павленко згадувала про ті роки: «”Дівчата – ненадійний народ”, – казав Михайло Львович і багатьом відмовляв. Але скільки у нього вчилося дівчат! Погляньте: Антоніна Іванова, Марія Трубецька, Катря Бородіна, я…».
Разом зі студентами-хлопцями дівчата опановували техніки фрескового живопису. Катерина Бородіна й інші учні Бойчука працювали над розписами клеєвими фарбами Луцьких казарм у Києві (1919), декоративними розписами Київського оперного театру до Всеукраїнського з’їзду волосних виконкомів (1919), оформленням V Всеукраїнського з’їзду Рад у Харкові (1921). Восени 1921 року, ще бувши студенткою, Бородіна взяла участь у Другій звітній виставці Української державної академії мистецтв. 1923 року студентка-художниця взяла участь у розписах павільйону Української РСР на І Всеукраїнській кустарно-промисловій виставці у Москві. А дипломна робота в галузі монументального мистецтва для розпису сільського клубу, із назвою цілком суголосною офіційнім вимогам — «Культурна праця робітників-шефів на селі», була успішно захищена в КХІ 1926 року.

Викладачка

Після закінчення Академії та КХІ, з 1926 до 1928 року, Катря Бородіна викладала у Межигірському художньо-керамічному технікумі. Разом із друзями, випускниками монументальної майстерні – Василем Седлярем, Оксаною Павленко, Павлом Іванченком та Євгеном Сагайдачним – впроваджувала мистецькі засади бойчукізму, зумівши підняти і навчальний процес, і мистецьку підготовку випускників технікуму на високий професійний рівень. «Хоча художниця була росіянкою, — пише Тарас Самчук, — у графі національність, вона щоразу вказувала — українка. Вочевидь, тоді ж художниця почала спілкуватись українською в побуті, що підтверджує її листування», зокрема — з Оксаною Павленко та Софією Налепинською-Бойчук.
Твори межигірців, зокрема, вироби агітаційної порцеляни, експонувалися у багатьох музеях Західної Європи.
Катерина Бородіна вступила в АРМУ одразу після створення асоціації – у 1925 році.

Твори

У станкових роботах того часу, що експонувалися на виставках АРМУ в Києві й Харкові, Катерина Бородіна вдало поєднувала традиції світового монументального мистецтва з наївним українським народним малярством, як-от у творах «У сільраді» (1927) та «Жіночі збори» (1928).
Невелика за розміром картина «Жіночі збори» виконана в техніці яєчної темпери на полотні. Сюжет твору подано у наївному, ніби побаченому очима селян, трактуванні. У творі домінує безпосередність художнього сприйняття та узагальнення у трактуванні селянських типажів. Робота художниці свідчить, що монументалізм у розумінні бойчукістів, це не обов’язково гігантські розміри творів (така однобічна й спрощена інтерпретація монументальності стала популярною у роки панування соцреалізму). У фондах НХМУ зберігся також невеликого розміру ескізний малюнок «Яблуня», датований 1926-1928 роками.
Монументалізм бойчукістів – це передовсім мислення узагальненими формами, епічність та глибинне розуміння національної традиції. Саме ці особливості й вирішили трагічну долю художників «Розстріляного Відродження». Й навіть після передчасної смерті молодої художниці, радянська соцреалістична «критика» не могла пробачити ані її походження, ані мистецьких переконань. На сторінках республіканського альманаху «Образотворче мистецтво» за 1934 рік читаємо: «Для цієї націоналістичної шкідницької роботи на образотворчому терені України були й відповідні кадри…, які були вичищені з образотворчого фронту. Трубецька, як відомо, була княжна, Антонович – жінка емігранта, Львова – домовласниця, Бородіна – дочка генерала…».
Отак приналежність до бойчукізму ставала вироком для багатьох мистців, незалежно від їхнього походження та спроб пристосуватися до карколомних політичних і соціокультурних змін.

Література

Використані джерела

Бойчук і бойчукісти, бойчукізм. Каталог виставки / Автори-упорядники О.Ріпко та Н.Присталенко. – Львів. – 1991. – С.48.
Кравченко Я. Школа Михайла Бойчука. Тридцять сім імен. – Київ: Майстерня книги: Оранта. – 2010. – С. 124 – 125.
Михайло Бойчук та його школа монументального мистецтва / Автори вступних статей М. Шкандрій, Л. Ковальська, Н. Присталенко. – (Київ): НХМУ. – 2010 – (2012). – С. 115.
Ріпко О. У пошуках страченого минулого. – Львів. – 1996. – С. 243.
Самчук Т. Одна із бойчукістів. Джерела до біографії Катерини Бородіної // Текст і образ. Актуальні проблеми історії мистецтва. – К.: Видання Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – 2023. – Випуск 2 (16). – С. 90 – 102.
Череватенко Л. «Промовте – життя моє – і стримайте сльози…. Художник Оксана Павленко згадує, розповідає…» // Наука і культура. Україна. Вип. 21. – Київ – 1987. – С.360-384.
Шмагало Р. Словник митців-педагогів України та з України у світі. 1850-1950. – Львів. – 2002. – С.23.