Марія Володимирівна Трубецька

Роки життя: 14.03.1897… – 16.03.1976, м.Київ.

Дружина українського скульптора Макса Гельмана.

Студентка

Точних даних про молоді роки художниці станом на тепер не виявлено. У «Творчій біографії», написаній художницею 1967 року, і знайденій Ярославом Кравченком у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтв після виходу в світ монографії «Школа Михайла Бойчука. Тридцять сім імен» (2010), Марія Трубецька нічого не згадує про події зі свого життя до 1918 року…
Знаємо лише, що аристократка за походженням Муся Трубецька у травні 1918 року вступила до Української академії мистецтв – у майстерню монументального живопису Михайла Бойчука. Опинившись у середовищі селянсько-робітничої молоді, вона не відчула ні якогось дискомфорту, ні «класового відчуження».

«Муся була княжна, справжнісінька, – з теплотою згадувала співучениця Марії у Бойчука Оксана Павленко, – з тих самих Трубецьких. Однак, “дівчата ненадійний народ”, – казав Михайло Львович і багатьом відмовляв. Але скільки у нього вчилося дівчат! Погляньте: Антоніна Іванова, Марія Трубецька, Катря Бородіна, я і ще багато інших…».
Тож разом зі студентами-хлопцями дівчата освоювали техніки фрескового малярства, працювали над розписами клеєвими фарбами, декоративними розписами гуашами і крейдами.

Талановита дівчина одразу включилася в освітній процес і творчі практики молодих бойчукістів, взявши активну участь у діяльності живописної майстерні агітпрому, що працювала над плакатами для агітаційних кампаній. Разом із молодшим братом професора Бойчука – Тимком – вона створила плакат «Товарообмін між селом і містом», де селянка у човні обмінює сільськогосподарськими продукти на необхідні в селі інструменти у робітника на березі. За її спогадами, вона самостійно створила плакати «Заклик молоді в школи і бібліотеки» та «Звернення до жінок-матерів голосувати за більшовиків».

Восени 1918 року всі студенти майстерні Бойчука брали участь у конкурсі на ескіз театральної завіси для робітничого театру на Лук’янівці. Ставши учасницею конкурсу, Муся Трубецька отримала там свою першу нагороду.

Агітаторка

У складні часи боротьби між урядами Української Народної Республіки і більшовицькими військами, Українська академія мистецтв ставала осередком виконання мистецьких агітаційних замовлень більшовицької влади. Як писав Климент Редько в автобіографічній повісті «Зіниці сонця» (Париж, 1931):
«… біля більшовицького казана особливо виділяється група М. Бойчука. За молодими бійцями, створеними для головування, активно слідкують художники Седляр, Падалка та інші згуртовані в ідеї української національної творчості».

Після більшовицької окупації України на початку 1919 року, за завданням народного комісара з військових справ Миколи Подвойського, всі художники Києва «протягом тижня» (!) виконали розписи Луцьких казарм у Києві. Як розповідав один із організаторів цих розписів, художник Іван Кочергін, до праці було залучено «до двохсот художників різних напрямків». Це підтверджує і мистецтвознавець Іван Врона, який писав, що «розписами клеєвою фарбою по тиньку були вкриті стіни всіх приміщень на всіх чотирьох поверхах касарень», а працювали художники «окремими бригадами під керівництвом авторитетних митців».

Бригада бойчукістів за ескізами й під орудою професора Михайла Бойчука виконала чотирнадцять тематичних композицій. Марія Трубецька, котра щойно розпочала навчання, самостійно нічого не виконувала: «хіба що орнаменти на простінках». А дві складні композиції – «величезні – на всю стіну» – під назвами «Демонстрація» і «Зустріч із прапорами», вона виконала разом із Тимком Бойчуком.
З цього приводу історик Сергій Білокінь зазначав: «Як відомо, в майстерні М.Бойчука практикувалася саме колективна робота над тим чи іншим твором. Не диво, що М.Трубецька допомагала досвідченішому за себе Тимкові Бойчуку, опановуючи в спільній роботі ті прийоми і методи роботи, які пропагував професор».

Того самого року Марія Трубецька здійснила сюжетний розпис «Над книжкою», розташований на зовнішній стіні Київського театру ім. Івана Франка, під час комплексного оформлення приміщення до Першого з’їзду Рад. Разом із Тимком Бойчуком вона також створила серію ілюстрацій для дитячого журналу «Барвінок».

А вже наприкінці 1919 року, 16 грудня, Київ утретє, і тепер остаточно, опинився під владою більшовицького режиму.
Для мистецьких середовищ це означало значно більшу включеність в офіційні агітаційні кампанії більшовиків, що мали переконувати населення Києва і України у прогресивності та справедливості нового режиму, а також у тому, що відкриваються нові, небачені раніше перспективи щасливого життя. Трагедія багатьох творчих людей того часу, і не лише їхня, що вони, бувши змучені Першою світовою війною і постійною зміною влади, повірили в реальність цієї омани і навіть творчо доєдналися до її поширення.

Як згадувала Марія Трубецька: «”По мобілізації ЧК” взимку 1920 – 21 років, … група студентів працювала над створенням ялинкових прикрас в приміщенні колишньої І-ої гімназії, а потім у колишньому Купецькому зібранні оформляли величезні ялинки для дитбудинків і шкіл».
У 1922 році відбувся перший випуск студентів монументальної майстерні професора Михайла Бойчука, серед інших бачимо ім’я Марії Трубецької.

У «Творчій біографії» Трубецька описувала залученість учнів Бойчука до агітаційної роботи: «У 1922 – 23 роках всі студенти Михайла Бойчука оформляли Кооперативний інститут портретами політичних діячів і кооператорів. Я намалювала портрет Чернишевського й рисувала портрет Левитського, який приходив позувати (погрудні розм. 1,5 х 0,75)».

1923 року Марія Трубецька, разом із Іваном Падалкою, Іваном Липківським, Наталею Ріхерт, Катрусею Бородіною та Оленою Сахновською, була запрошена до Москви на Сільськогосподарську виставку – для оформлення сюжетно-декоративного панно фронтону Українського павільйону. Наступного, 1924 року, разом із Іваном Липківським, Миколою Рокицьким та Мануїлом Шехтманом, вона була відряджена до Дніпродзержинська – для створення зарисовок та етюдів до сюжетних творів на металургійному заводі ім. Дзержинського.
Водночас мисткиня, разом із Костем Єлевою, Миколою Рокицьким та Іваном Липківським, викладала малюнок на підготовчих курсах при Художньому інституті, а впродовж 1922 – 1924 років працювала бібліотекаркою та завідувачкою музею КХІ, а у 1929 – 1930 роках – у деканаті педагогічного і поліграфічного факультетів КХІ.

Твори

У двадцяті роки станкові роботи художниці експонувалися на Професійній виставці секції ІЗО Всерабіса (1924) і на Першій художній виставці АРМУ в Києві та Харкові (1927).
Ставши членом АРМУ у 1927 році, Марія Трубецька вирішила зайнятись графікою, створивши «декілька плакатів для французьких кінофільмів» та обкладинок до книжок Гео Шкурупія «Жанна Батальонерка» і «Переможець дракона», Велли Ілеша «Тиса горит», збірки віршів М. Терещенка для Державного видавництва України. Водночас вона працювала в Українському музеї, займалася реставрацією старих дореволюційних плакатів, створених у рамках скульптурного конкурсу на пам’ятник Тарасу Шевченку.

«Вичищення»

Однак з початком тридцятих років ситуація в радянській імперії в цілому, а особливо в Україні різко змінилася: російські більшовики організували процес СВУ над українською інтелігенцією, убили мільйони під час Голодомору, запровадили «єдино правильний» мистецький стиль – соцреалізм і заборонили інші творчі напрями. Почалося цькування у пресі, звинувачення українських мистців у націоналізмі, у відірваності від виконання завдань радянського мистецтва, репресії, переслідування за «неправильне» соціальне походження – усе це створило напружену й загрозливу атмосферу, наслідком чого стало так зване «вичищення із образотворчого мистецтва».

На сторінках республіканського альманаху «Образотворче мистецтво» за 1934 рік читаємо: «Для цієї націоналістичної щкідницької роботи на образотворчому терені України були й відповідні кадри.., які були вичищені з образотворчого фронту. Трубецька, як відомо, була княжна, Антонович – жінка емігранта (українського мистецтвознавця, професора Дмитра Антоновича! – Я.К..), Львова – домовласниця, Бородіна – дочка генерала… (з цього наклепу й пішла байка про «генеральське» походження Катрі Бородіної – Я.К.)».

Внаслідок політичних переслідувань, душевого болю і хвороб (1935 року вона тяжко захворіла, отримавши за нез’ясованих обставин «опіки IV-ї степені та складні переломи обох ніг»), Марія Трубецька була змушена полишити малярство на тривалий час.

Повернення

Протягом німецько-радянської війни, Марія Трубецька перебувала в евакуації – у Самарканді, де працювала художником-оформлювачем в образотворчо-агітаційній майстерні.

А з 1944 року, після повернення до Києва, завідувала бібліотекою у Музеї Західного і Східного мистецтва. Разом із чоловіком, скульптором Максом Гельманом, Марія займається «збором матеріалів про плафонні розписи різних часів і народів», самотужки «робить переклади з іноземної літератури з описами розписів плафонів» для Академії Архітектури УРСР у 1953 – 1954 роках.

Проте давні хвороби даються взнаки, тож від 1952 року Марія Трубецька постійно перебуває вдома. Як вона констатувала згодом у «Творчій біограіфїї»: «після звільнення з Музею за станом здоров’я, вже 15 років не виходжу з дому».
З початком хрущовської відлиги художниця обережно, перебуваючи у чотирьох стінах, повертається до майже забутого, але улюбленого малювання в манері бойчуківської школи.

У біографії 1967 року Марія Трубецька подає стислий перелік своїх станкових творів, серед яких: «Селянка купає дитину в кориті», «Портрет А. Іванової», «Портрет М. Бойчука», «Спляча жінка». «Спека», «Автопортрет (Мініатюра на золотому фоні)». А в архіві Антоніни Іванової, що зберігається у Львівській національній галереї мистецтв ім. Б. Г. Возницького, вціліли фотографії ескізів композицій Марії Трубецької 1968-1969 років: «Дівчина з макітрою», «Чищення ковшів», «Гончар», з яких видно, що вона, попри всі життєві негаразди, залишилася вірною традиціям і мистецьким настановам, набутим на початку 1920-х років у майстерні улюбленого Вчителя.

Антоніна Іванова намагалася відновити творчу співпрацю учнів Бойчука. В її листі з Москви до київської товаришки Марії Юнак, написаному 1969 року і опублікованому істориком мистецтва Валентиною Рубан, читаємо: «Потрібно створити хоча б маленький колектив. Я б хотіла, що б Ви об’єднались з Вірою Кутинською і Мусею Трубецькою. У Мусі є книга Ченіно Ченіні, де сказано, як грунтувати дощечки і як позолочувати. Муся може позолочувати. Вона вже зробила чотири мініатюри. Ви навчите Віру і Мусю як закладати штукатурку й малювати по мокрому. Всі троє, коли виконаєте роботи, влаштуєте виставку Вашого колективу у Львові в музеї. Там будуть раді, тому що люблять М(ихайла) Л(ьвовича) як художника і педагога».

В архіві Антоніни Іванової у ЦДАМЛіМУ в Києві є відповідь Марії Трубецької щодо цієї ідеї – лист від 28 листопада 1969 року. Мисткиня із сумом повідомляє: «Ти пишеш про створення бригади – Маруся, Віра, С.И. (?) і я, для мене це нездійсненно… бо вже двадцять років не виходжу із помешкання…».

На жаль, їхня співпраця залишилася мрією – у сімдесятих роках художниць-бойчукісток не стало…
.

Література

Використані джерела

Білокінь С. Біля яблуні // Україна . – Київ. – 1989. – № 15. – С.23 – 26.
Білокінь С. Бойчук та його школа. – Київ: Мистецтво. – 2017. – С. 234 – 235.
Бойчук і бойчукісти, бойчукізм. Каталог виставки. / Автори-упорядники О.Ріпко та Н. Присталенко. – Львів. – 1991. – С. 77.
Врона І. «Зачинателі» (Українські художники перших років революції). Монографія. Машинопис з правками автора. Поч. 02.03.1968 – зак. 24.12.1969. На 239 аркушах. ЦДАМЛМ України, ф. 358, оп. 1, спр. 3, арк. 46.
Кравченко Я. Із когорти бойчукістів. Марія Трубецька: життя, спомини, мрії… // Артанія. Книга 24. – Київ. – 2011. – № 3. – 50 – 55.
Кравченко Я. Школа Михайла Бойчука. Тридцять сім імен. – Київ: Майстерня Книги – Оранта. – 2010. – С. 230 – 231.
Піскорська Є. Навчаючись, я пережила кілька реорганізацій вузу // Українська Академія Мистецтва: Дослідницькі та науково методичні праці. Випуск 1. – Київ – 1994. – С. 107 – 109.
Ріпко О. У пошуках страченого минулого. – Львів. – 1996. – С. 278.
Рубан В. Забытые имена. – Рассказы об украинских художниках ХІХ –начала ХХ века. – Київ – 1990. – С.251 – 283.
Сторчай М. Зіркова плеяда перших студентів Української Академії Мистецтва: Марія Трубецька. Сторінки творчої біографії // Образотворче мистецтво (Київ). – 2015. – № 2. – С. 85 – 88.