Київський художній інститут

Педагогічну працю Кость Єлева розпочав одразу після закінчення Української академії мистецтв, зокрема – від 1922 року викладав малюнок у художньо-індустріальному технікумі. Серед його тамтешніх учнів був Охрім Кравченко, який згадував, що саме тоді вперше познайомився із принципами бойчукізму: «Я навчався на малярському відділі. Рисунок викладав у нас молодий ще тоді Костянтин Єлева, учень Михайла Бойчука. Єлева був характерним “бойчукістом”. Вчив нас конструктивно рисувати будь-який предмет, шукаючи, передусім, певний, найпростіший модуль форми. Конструювати спершу загальну пластичну схему предмета, яку легко пізніше конкретизувати. Вчив також будувати форму прямими лініями, що окреслюють її основні площини. Були це перші в моєму житті уроки “бойчукізму”» [1]. 

У 1926 році Кость Єлева почав працювати в Київському художньому інституті, очоливши відділ театрально-декоративного живопису, де розвивав теоретичні й образотворчі настанови Михайла Бойчука, дотримуючись їх і у власній творчості. Його роботам притаманні основні стилістичні прийоми бойчукізму, зокрема у живописі відчутна схильність до монументальності, скульптурності форм, а також – до використання лінії як основного засобу виразності. У своїх графічних роботах Кость Єлева зосереджується на лаконізмі, пластичності форм.  

Ці риси зауважила мистецтвознавиця Юлія Майстренко-Вакуленко: «Блискучий талант Єлеви-рисувальника підкреслювали всі його учні та дослідники творчості [..]. Розглядаючи рисунки оголеної натури авторства К. Єлеви, О. Лопухов підкреслював аналітичний підхід майстра до трактування форми, […] саме в цих аркушах найвиразніше проглядає сутність розуміння форми вчителя К. Єлеви – М. Бойчука, його педагогічні настанови. Узагальненість, монументальність, лінійне вирішення з мінімальним введенням тону, підкреслена конструктивність об’єднують ці рисунки також і з фортехівськими принципами опанування форми» [2].  

Внаслідок соціополітичних змін 1930-х років, Єлева дещо віддаляється від характерного для бойчукізму символізму композицій, надаючи перевагу реалізму, відповідно до нових партійних вимог. Утім, його портрети позначені відмінним знанням анатомії, упевненістю, майстерністю, виваженістю рисунка. У крупноплановості композицій та пластичності ліній відчувається стилістика бойчукізму.  

Упродовж 1930–1940-х років Єлева зосередився здебільшого на власній творчості, й лише 1949 року повернувся до викладання у КХІ, де за ним закріпився статус одного з найкращих рисувальників. Там Кость Єлева був наставником багатьох талановитих художників, як-от: Тетяна Яблонська, Віктор Шаталін, Наталя Лопухова, Віктор Пузирков, Віктор Зарецький. Учень Єлеви художник Василь Овчинников згадував: «Як  педагог Єлева мав свої звички, яким ніколи не  зраджував. Переглядаючи студентські роботи, він не казав загальних фраз, не бундючився улюбленими, а частенько й порожніми термінами, сідав за мольберт і  поряд із  рисунком рисував побудову голови, окремі деталі, форму, і те, що він рисував, було наочно й переконливо, а студенти часто залишали ці рисунки й  зберігали їх, як  реліквії. Єлева був найкращим рисувальником в інституті за  все його існування» [4].  

У своїй педагогічній практиці Кость Єлева прагнув зберегти принципи бойчукізму, передати їх наступним поколінням. Його методика базувалася на детальному аналізі й копіюванні давніх творів мистецтва — один із ключових принципів Михайла Бойчука. Згадує про це й Юлія Майстренко-Вакуленко: «Тим цікавішу, до того ж ніде не висвітлену раніше, частину педагогічного та творчого доробку К. Єлеви становить альбом композиційних аналізів, “розборів” творів світового мистецтва за композиційною будовою. У твердій палітурці, альбом має 25 аркушів, пронумерованих посторінково й заповнених з обох боків рисунками, та два форзаци, також з рисунками […]. Композиційному аналізу одного твору часом відведено кілька сторінок з різним ступенем опрацьованості. Це свідчить про те, що цей альбом створювався просто під часі лекцій для студентів, коли аркуш за аркушем Кость Миколайович розкривав перед учнями таємниці композиційної побудови шедеврів світового мистецтва, привчаючи їх, таким чином, до усвідомленого ставлення до композиційної організації площини, до заглиблення у процес вивчення законів образотворчого мистецтва» [3].  

Вплив методики Михайла Бойчука відчувається також у стилістиці учнів Костя Єлеви. Особливо це простежується у творчості Івана-Валентина Задорожнього, якому  притаманний інтерес до народного мистецтва, що помітно у розмаїтті декоративних елементів, зверненні до традиційних українських орнаментальних мотивів. Відчутний у творчості митця вплив іконопису, що свідчить про значущість для нього бойчукізму. Очевидним також є переважання лінії як основного засобу виразності, площинності, лапідарності форм.  

Схожі риси бачимо й у творчості Григорія Гавриленка, який хоч і не був безпосереднім учнем Костя Єлеви, проте, навчаючись у КХІ, опанував пропаговані ним стилістичні особливості бойчукізму. Це оприявилося через використання ним пластичної мови візантійського мистецтва, зосереджені на емоційній характеристиці героїв. Ключовим образотворчим елементом його творів є ритмічна контурна лінія, що надає композиції довершеності, наголошує на її монументальності.   

Хоча у власній творчості, через складні життєві обставини, Єлева дещо відійшов від стилістики бойчукізму, його викладацька праця свідчить, що традиція не перервалася навіть після репресій 1930-х років. Попри фізичне знищення Михайла Бойчука, кількох його учнів та багатьох їхніх творів, попри багаторічні заборони оприлюднювати їхній спадок, мистецькі принципи бойчукістів зберігалися у педагогічній і творчій практиці тих учнів, яким пощастило уникнути переслідувань. І Кость Єлева став одним із провідних носіїв традицій школи, продовжуючи поширювати ідеї свого вчителя серед наступних поколінь митців.   

 Література: 

1. Кравченко, О. Творчі принципи Михайла Бойчука. Образотворче мистецтво. [Електронне видання]. Архівовано 15 жовтня 2007 року.
2. Майстренко-Вакуленко Ю.  Рисунок українських художників в евакуації (1941-1945). Народознавчі зошити.– 2021. –  № 2. –  С. 440-450. 
3. Майстренко-Вакуленко Ю. Рисункова спадщина професора Київського державного художнього інституту Костянтина (Костя) Єлеви. Вісник Львівської національної академії мистецтв.– 2019. – Вип. № 40. –  С. 46-54. 
4. Овчинніков В.  Спогади про навчання у Київському художньому інституті (публікація документа Олени Кашуби-Вольвач).Сучасне мистецтво.–   2010. –  Вип. 7. –   С. 271–291.