Музейно-реставраційний період

Після мандрівки разом із Софією Налепінською та Миколою Касперовичем по Італії (Флоренції, Равенні, Венеції), де була нагода безпосередньо споглядати мистецтво Ренесансу, 1910 року Михайло Бойчук повертається до Львова.

За підтримки митрополита Андрея Шептицького, Бойчук оселяється у будинку Наукового Товариства ім. Тараса Шевченка, де займає майстерню, «щойно звільнену Іваном Трушем». Саме тут мистець написав живописні й графічні твори, що істотно вплинули на його подальший розвиток. Тут він провив себе і як мистецький критик: написав рецензію на Коломийську виставку 1912 р., в якій відображено його інтерес до народного мистецтва.

У Львові, навколо нього знову сформувалася робітня, куди входили учні Паризького періоду, а також приєдналися нові – місцеві молоді художники.

Бойчук жив і творив у Львові впродовж 1910–1914 років: і як художник-реставратор і як маляр-монументаліст у Національному музеї у Львові, заснованому 1905 року Андреєм Шептицьким. На 1910 рік тут вже було зібрано багато давнього галицького іконопису, реставрацією якого займався Михайло Бойчук.

На замовлення Ілларіона Свенціцького, разом із Софією Налепінською, Софією Бодуен де Куртене та Геленою Шрамм, які часом наїжджали до Львова, Бойчук реставрує іконопис для Національного музею, виконує розписи каплиці на вул. Петра Скарги у Львові.

Працюючи у музеї, Бойчук створив низку ікон, частина яких є повторами («відмальовками», як говорив сам мистець) давніших робіт – «Святий Миколай», «Архангел Гавриїл. Благовіщення», «Ісус Христос», частина – авторським трактуванням відомих сюжетів, як-от «Пророк Ілля» і «Тайна вечеря». На щастя, деякі взірці Бойчукового іконопису з цього надзвичайно плідного періоду вціліли: дорогоцінною пам’яткою іконописної майстерності Михайла Бойчука є ікона «Тайна вечеря» 1911 року, написана для каплиці

Св. Іоанна Дяківської бурси у Львові. Інша ікона – «Пророк Ілля», виконана в надзвичайно експресивній манері протягом 1912–1913 років.

Ще одна збережена пам’ятка іконопису Михайла Бойчука, що нині експонується у Львівській національній галереї мистецтв імені Бориса Возницького, «Під яблунею», була створена упродовж 1912–1913 років. Це – сучасна ікона, «мальована темперою по золоті на дошці, у якій Яблуня, обтяжена плодами, є Деревом життя…».

У Національному музеї у Львові імені митрополита Андрея Шептицького зберігаються ікони «Ісус Христос» Михайла Бойчука та «Святий Йосафат» Софії Налепінської, виконані в традиціях старовірського іконопису ХVІІ – ХVІІІ століть для каплиці Св. Іоанна Дяківської бурси.

У серпні 1911 року, на віллі видатного історика Михайла Грушевського, поруч якого мешкали Іван Франко та Казимир Сіхульський, Михайло Бойчук познайомився з київським архітектором і художником Василем Кричевським. Відтоді почалися їхні тривалі дружні стосунки. А «вже наприкінці року Бойчук вперше ступив до Києва і зупинився у Кричевського на вулиці Паньківській, 9, де був прийнятий у коло київських інтелектуалів, серед яких були мистецтвознавець Дмитро Антонович, художник Петро Холодний, історик, етнограф і мистецтвознавець Данило Щербаківський, подружжя меценатів і колекціонерів Ханенків».

Працюючи у Львові, Михайло Бойчук створив також низку акварельних та олівцевих малюнків – портретів мецената української культури, митрополита Андрея Шептицького. Окрім того, він брав активну участь в організації мистецького життя українського Львова, що перебував тоді у складі Австро-Угорської імперії, тож природно, що у 1912 році був обраний членом Наукового Товариства ім. Тараса Шевченка.

Під його впливом формувалася творчість молодих львівських художників-реставраторів – Ярослави Музики і Миколи Федюка. Оскільки Ярослава мешкала в тому самому будинку, що й Бойчук, то часто його відвідувала й доглядала за помешканням у часи його відсутності. Після Першої світової війни, коли стало ясно, що Бойчук вже не повернеться до Львова, Ярослава зібрала і зберігала всі малюнки й начерки, що залишилися в майстерні. 1927 року вона передала до Національного музею у Львові колекцію ікон, що належали Бойчуку, а 1945 року – його «Пакет рисунків». 1948 року, коли художницю заарештували й відправили у Сибір на 25-річне заслання, її чоловік, Максим Музика, сховав твори Бойчука і його послідовників, що зберігались удома. А передані до музею твори, 1952 року були вилучені до спецфонду і знищені «борцями за реалістичне радянське мистецтво».

Під час Львівського періоду відбувалася ще одна важлива творча мандрівка – виїзд на українські терени, що перебували у складі російської імперії. На запрошення Російського Археологічного товариства, яке скористалося порадою Василя Кричевського, у 1912 – 1914 роках Михайло Бойчук, разом із молодшим братом Тимком, Софією Налепінською та Миколою Касперовичем займалися реставрацію іконостасу знаменитої церкви Трьох Святих у селі Лемеші на Чернігівщині, зведеної наприкінці XVIII ст. у родинному маєтку Розумовських. Закінчити справу перешкодив початок Першої світової війни. Як підданних Австрійської імперії, братів Бойчуків російська жандармерія інтернувала спершу до Уральська, а пізніше – до Арзамаса, де вони перебували до 1917 року. Реставрований ними іконостас у Лемешах, як і тамтешні розписи Михайла Бойчука, були знищені совєцьким режимом, а будівля церкви до 1980 року використовувалася як склад мінеральних добрив.

Творча праця Бойчука упродовж Львівського періоду, зокрема – причетність до реставрації пам’яток сакрального мистецтва, поглибила його інтерес до української барокової традиції і прагнення поєднати її з елементами візантійського іконопису, живописом Проторенесансу й авангардними експериментами доби модернізму. Під впливом Бойчука подібні прагнення сформувалися і в його учнів, що входили до Львівської робітні.