Налепінський Тадеуш Олександрович

Брат художниці-бойчукістки, засновниці української графічної школи деревориту Софії Налепінської-Бойчук (1884 – 1937), польської художниці, письменниці, перекладачки, авторки спогадів про бойчукістів Ганни Налепінської-Печарковської (1902 – 1990).

Роки життя: 9.01.1885, м. Лодзь (Королівство Польське) – 13.11. 1918, м. Берн (Швейцарія).

Родина

9 січня 1885 року в сім’ї Олександра Налепінського, директора залізничних шляхів сполучення Варшава – Лодзь-Фабрична Польського акціонерного Товариства, народився син, названий Тадеушем. Хлопчик зростав у шляхетній родині, де панував культ «польського націонал-демократичного патріотизму», проте 1890 року разом з батьками і старшою сестрою Софією переїхав до Петербурга, де батько отримав нове «добровільно-примусове призначення».
1902 року в Петербурзі в родині з’явилася ще одна донька – Ганна.
Бувши дітьми чиновника Міністерства шляхів сполучення, Тадеуш і його сестри отримали ґрунтовну домашню освіту, якою особисто займався їхній батько. Відтак, добре володів німецькою та французькою мовами, екстерном здобув гімназіальну освіту, виявивши потяг до гуманітарних дисциплін, зокрема – філології та філософії.

Освіта

Упродовж 1905-1906 років Тадеуш навчався у знаменитому Ягеллонському університеті у Кракові, а протягом 1907-1908 років – у Карловому університеті в Празі, де професором історії і філософії був знаменитий чеський державний діяч Томаш Масарик.
Юнак цікавився поезією романтичного спрямування, писав вірші й літературні нариси. Протягом навчання у Європі часто приїздив до Петербурга, а після смерті батька взяв на себе обов’язок дбати про родину, зокрема – про сестру.

Париж

Через те, протягом 1909-1910 років Тадеуш перебував у Парижі – в ролі опікуна «трьох Софій»: своєї сестри і її мистецьки заангажованих подруг, які вирішили навчатися малярству – Налепінської, Сегно та Бодуен де Куртене.
В Парижі Тадеуш познайомився із Михайлом Бойчуком і створеною навколо нього спільнотою мистців-неовізантистів, куди входили і його підопічні панночки. Завдяки товариським взаєминам Михайло Бойчук створив обкладинку до першої збірки поезій молодого поета-романтика під назвою «Хрест», виданій у Кракові 1910 року.
У той сам час в Парижі, на імпрезі з нагоди святкування 100-річчя Юліуша Словацького, літературним організатором якої був Тадеуш Налепінський, поет познайомився з молоденькою Цецилією Траскою – актрисою театру-студії Станіслави Висоцької з Києва. Їхні романтичні взаємини тривали п’ять років, а 1915 року в Римі вони взяли шлюб взяли з благословення Папи Римського.

Мандри

Упродовж 1912 – 1914 років молодий поет мандрував Європою, певний час мешкав у Стамбулі, де описував свої враження від повсякденного життя у колишній знаменитій столиці Візантії – Константинополі.

Доля

З початком Першої світової війни Тадеуш Налепінський був призваний до війська на італійський фронт – до Риму, де брав активну участь у бойових діях. Восени 1918 року Тадеуш тяжко захворів на «іспанку», а через два дні після капітуляції німецької армії, про яку довідався вже бувши тяжкохворим, помер 13 листопада 1918 року в Швейцарії – у Бернському госпіталі.

Література

Горбачов Д. Листи-спогади Ганни Печарковської про Бойчука і бойчукістів // Київська старовина. – Київ – 1999. – № 6. – С. 133 – 150.
Кравченко Я. Паризький період у творчості Михайла Бойчука (1907 – 1910 роки). Група «Renovation Bizantine» в мистецькому просторі європейського авангарду / У зб.: «Століття АРМУ і сьогодення». За заг. редакцією Андрія Пучкова. – Київ.: Видавець Віктор Бихун. – 2025. – С. 224 – 244.
Кравченко Я. Софія Сегно – нездійснене кохання і нерозкрита творчість учениці Михайла Бойчука паризького періоду / У зб.: «Studia Ukrainica Varsoviensia/ Uniwersytet Warszawski. – Instytut Ukrainistyki. – Tom 13. – Warszawa. – 2025. – S. 127 – 137.
Кравченко Я. Школа Михайла Бойчука. Тридцять сім імен. – Київ: Майстер Книг – Оранта. – 2010. – 400 с.
Ріпко О. У пошуках страченого минулого. – Львів: Каменяр. – 1996. – С. 266.
Nalepinska–Pieczarkowska H. Tadeusz Nalepinski na tle rodziny. Wspomnienie // Twórczość. – 1988. – № 11. – S. 76 – 90.