Пустовійт Гаврило (Григорій) Михайлович

Роки життя: 13.07.1900 с. Межиріч Черкаської обл. – 20.03.1947 Київ

Коріння

У липні 1900 року, в багатодітній родині Михайла Пустовійта, що мешкав у селі Межиріч на Черкащині, народився хлопчик, хрещений Григорієм, хоча всі в родині іменували його Гаврилом. Підрісши він навчався у церковно-парафіяльній школі, де увиразнився його інтерес до мистецтва малюнку.

Освіта

Завершивши навчання у школі, у 1915 році п’ятнадцятилітній Григорій вступив до Київського художнього училища, яке завершив 1917 року. Кілька складних років, коли формувалася і зазнала поразки українська державність (1917 – 1921), у нього не було можливостей здобувати освіту. А вже 1923 року Пустовійт вступив у Київський інститут пластичних мистецтв – у майстерню монументального живопису під орудою професора Михайла Бойчука. Невдовзі Інститут реорганізовано й названо Художнім, а в ньому створено графічний факультет, у рамках якого – майстерню ксилографії під керівництвом Софії Налепінської-Бойчук. Саме в цю майстерню у 1924 році перейшов студент Пустовійт, де навчався до 1930 року, а зі студентами, які опановували різні техніки граверства, окрім керівниці, займались художники-графіки Ілларіон Плещинський та Василь Касіян.

Майбутня художниця Віра Бура-Мацапура згадувала про ті часи: «На нашому курсі найпідготовленішим з рисунка та живопису, найталановитішим і знаючим студентом був Гаврило Михайлович Пустовійт. До вступу в КХІ він навчався в Київському художньому училищі, викладав і вже творчо працював у ДВУ (Державному видавництві України). Він був добрим і щедрим за натурою, допомагав малопідготовленим однокурсникам у виконанні завдань з фаху».
Співпрацював також із видавництвом «Сяйво», проектуючи обкладинки поетичних видань.

З 1927 року член АРМУ, приймає активну участь у виставках Асоціації.
• У 1927 – 1929 роках викладав малюнок у Київській художній профшколі.
• По завершенні навчання був запрошений до Харківського поліграфічного інституту, де викладав графічні дисципліни у 1930 – 1934 роках.
• Був одним із засновників Спілки художників УРСР у 1938 році.
• Працював в галузі станкової та книжкової графіки, плакату, створював картони для тематичних килимів.
• Посмертна виставка творів художника відбулась 16.01 – 22.02. 2026 року в галереї PORTAL 11 у Києві.

Ставши членом АРМУ, брав участь у низці виставкових проектів Асоціяції 1927 – 1928 років. А також викладав малюнок у Київській художній профшколі.
«Взимку 1928 року я, – доповнює В. Бура-Мацапура, – на його прохання, позувала в темно-синьому пальті із жовтим хутром на комірі й обшлагах, у синьому капелюсі. На основі рисунку він зробив літографію в чотири фарби, яку В. Касіян 1929 року відіслав разом з іншими роботами до Єревана на виставку сучасної графіки під назвою «Портрет В.Б.», а перед тим, у 1928 році, він був репродукований в першому числі журналу «Мистецько-технічний ВИШ» виданого в КХІ під назвою «Портрет».»

По завершенні навчання Гаврило Пустовійт був запрошений до Харківського поліграфічного інституту, де у 1930 – 1934 роках очолив художньо-конструкторський факультет та викладав низку графічно-мистецьких дисциплін.
В ці ж роки мистець оформляв обкладинки та ілюстрував «Перехресні стежки» та «Захар Беркут» Івана Франка, «Наймичку» Тараса Шевченка, збірки поезій Андрія Малишка, Максима Рильського, Михайла Стельмаха, поему Миколи Бажана «Данило Галицький».

1938 року Гаврило Старовійт став одним із співзасновників Спілки художників УРСР, був обраний заступником голови Президії Правління Спілки.
У 1941 році, з початком війни художник був мобілізований до армії, працював як військовий журналіст. У своїх графічних аркушах мистець «відтворював зруйновані міста та малював портрети солдатів». Створив з натури галерею портретів діячів українського письменництва – Олександра Довженка, Андрія Малишка, Володимира Сосюри, Юрія Яновського, Ванди Василевської та інших.
Однак, 1942 року Гаврила Пустовойта було звинувачено в «буржуазному націоналізмі та антирадянській агітації» й засуджено до 10-ти років виправних робіт в таборі НКВС в Астрахані. В ув»язненні художник заразився гострою формою туберкульозу й восени 1943 року звільнений як «смертельно хворий», але без права повернення в Україну.

Будучи невиліковно-хворим, у 1944 – 1945 роках, служив штабним художником в одній із військових частин діючої армії. Працював у різних техніках – олівець, акварель, пастель, літографія. Створював ескізи для килимів та гобеленів, разом із скульптором Іваном Макогоном розробив ескіз медалі до 125-річчя Тараса Шевченка.

Після завершення війни, влітку1945 року художник лікувався у туберкульозних диспансерах Сталінграду, Москви та Києва.
Помер навесні 1947 року у Києві.

Реабілітований посмертно 1956 року «за відсутністю складу злочину».
А персональна виставка творів художника відбулась в січні – лютому 2026 року в галереї PORTAL 11 у Києві

Література

Використані джерела

Життя в мистецтві. Художниця В.І. Бура-Мацапура / Упорядник Мацапура Т.М. – К.: ПУЛЬСАРИ. – 2014. – С. 35 – 37.
Кравченко Я. Школа Михайла Бойчука. Тридцять сім імен. – К.: Майстер Книг. – Оранта. – 2010. – С. 290.
Михайло Бойчук та його школа монументального мистецтва. Альбом / Автори тексту і каталогу Людмила Ковальська та Неллі Присталенко. – Хмельницький: Галерея. – 2010. – С. 212 – 213; (іл. «Воли»)
Ріпко О. У пошуках страченого минулого. – Львів: Каменяр, – 1995. – С. 87, 271.
Спецфонд 1937 – 1939 з колекції НХМУ. Каталог. / Автор-упорядник Юлія Литвинець. – К.: Фенікс. – 2016. – С. 176, 311. (іл. «Будівництво на селі»).