Антонович Катерина Михайлівна

Дружина відомого українського історика мистецтва, професора Дмитра Антоновича.

Роки життя: ? ? 1884*, м. Харків – 22.02. 1975 – м. Вінніпег, Канада.

Освіта

Катерина Антонович (дівоче прізвище – Серебрякова) народилась 1884 року в Харкові – у родині члена міської управи, відомого культурного діяча Михайла Серебрякова. Змалку зацікавившись творчістю, спершу навчалася в міській гімназії, а початкову мистецьку освіту здобула в Харківській художній школі. Проте згодом Катерина змінила коло інтересів – переїхала в Санкт-Петербург, де чотири роки навчалася лікарській професії в Жіночому медичному інституті.

Родина

Повернувшись до Харкова 1908 року, Катерина знайомиться з молодим українським істориком мистецтва, професором Дмитром Антоновичем, за якого невдовзі виходить заміж. А вже 1911 року, разом з дітьми Михайлом і Марією, родина переїздить до Києва, де Дмитро Антонович отримав посаду викладача історії мистецтва в Київській художній школі.
Карколомні зміни 1917 року та розбудова незалежної української держави вплинули й на цю українську родину – в грудні професор Дмитро Антонович був одним із засновників Української академії мистецтва. Згодом, працюючи в Уряді створеної української держави, Антонович був призначений Головою місії Української народної республіки в королівстві Італія. Однак після поразки УНР від совєцького війська, Антонович опинився в екзилі від грудня 1919 року, ставши одним із засновників Українського вільного університету у Відні (1921), а згодом – у Празі.

Академія

1918 року Катерина Антонович вступає до новоствореної, заснованої за участі свого чоловіка Дмитра Антоновича, Академії мистецтва, де навчається в майстернях пейзажного живопису Василя Кричевського і монументального малярства Михайла Бойчука.
Після встановлення совєцького режиму в Україні, Катерина залишилася в Києві з малими дітьми і продовжувала навчатися у майстерні Михайла Бойчука. Тож 1922 року ми бачимо її в когорті першого і єдиного випуску Української академії мистецтва. Отримавши диплом, вона працює викладачем малюнка у Ржищівському педагогічному інституті. Втім, складні обставини, голод, розруха і непевність, спонукають її виїхати разом із трьома дітьми до чоловіка – в Прагу.

Прага

Попри усі життєві труднощі, інтерес до навчання не полишав Катерину Антонович. Від 1923 року вона здобувала освіту на філософічному факультеті Українського вільного університету в Празі. А після його завершення працювала в Українській студії пластичних мистецтв та в Музеї визвольної боротьби України в Празі, засновником яких був професор Дмитро Антонович.
Після завершення Другої світової війни, навесні 1945 року, у Празі стояла совецька армія та російські енкаведисти, які полювали за українськими «націоналістами». Природно, що в середовищі української інтелігенції «саме слово Україна стало небезпечним, настроєні прихильно чехи радили не витикатись з своїм українством, мовчати і називати себе руським».
Серце Дмитра Антоновича не витримало тиску і знущань – 12 жовтня 1945 року видатного українського вченого та громадського діяча не стало. Обставини склалися так, що залякана «більшість знайомих професора навіть на похорон не прийшла».

Вінніпег

Після смерті чоловіка, щоб уникнути переслідувань з боку НКВС, Катерина Антонович разом з дітьми перебирається до Західної, контрольованої союзниками, зони Німеччини. 1949 року вона емігрує в Канаду й оселяється у Вінніпезі, де завідує бібліотекою та архівами УВАН та співпрацює з Осередком української культури й освіти і, зрештою, починає активну творчу діяльність.
Вперше в Канаді Катерина Антонович експонувала свої твори на Виставці образотворчого мистецтва у Вінніпезі 1951 року, а потім – у Монреалі, Торонто, Нью-Йорку, Детройті, Філадельфії. Твори мисткині, написані упродовж 1950-1960-х років – пейзажі «Озеро Вінніпег», «Над озером», жанрові портрети «Студентка», «Лялечка», «Бабуся з Волині», «Буковинка», портрети «Тарас Шевченко», «Професор Дмитро Антонович», «Мій син Михайло»; ікони «Божа Мати», «Голова Христа», «Св. Микола» – свідчать про високу майстерність художниці, набуту під час навчання у Василя Кричевського та Михайла Бойчука. Як писала доктор мистецтвознавства Галина Стельмащук, «творчість Катерини Антонович позначена рисами реалізму, досконалим рисунком та бездоганним локальним колоритом». Утім, чи не найбільшою заслугою художниці стало заснування 1954 року Мистецької школи рисування і малярства у Вінніпезі, в якій вона викладала понад двадцять років і «випустила низку молодих адептів мистецтва», відомих в українському мистецькому середовищі світу, як-от Дарія Зельська-Даревич і Христина Навроцька-Кудрик.
Важливими віхами в українському мистецтвознавстві стали видані у Вінніпезі наукові праці Катерини Антонович про історію декоративно-ужиткового мистецтва України: «Український народний одяг: практичні поради, взори» (1954), «З моїх споминів. Т 1 – 5» (1965 – 1973), «Український одяг: Історичні замітки, одяги козацької доби» (1976).
Померла Катерина Антонович 2 лютого 1975 року у Вінніпезі, де й похована. А її праці – мистецькі й наукові – зберігаються у Бібліотеці ім. Симона Петлюри в Парижі, Українській вільній академії наук в Нью-Йорку та Вінніпезі, в Осередку культури й освіти у Вінніпезі та в приватних книгозбірнях і колекціях Австралії, Європи, США та Канади.

* Енциклопедія Українознавства (Т. І, С. 51) та історик мистецтва Олена Ріпко у своїй праці «У пошуках страченого минулого» (с. 239) подають пізнішу дату народження – 1887 рік.

 Література

Антонович К. З моїх спогадів. 5 том. Вінніпег. – UVAN. – 1973. – 204 с.
Енциклопедія Українознавства. Перевидання в Україні. – Т. І. – Львів. – 1993. – С.51.
Кейван І. Українські митці поза Батьківщирою. – Едмонтон – Монреаль. – 1996.
Книга творчости українських мистців поза Батьківщиною / Гол. ред.. П. Мегик. – Філадельфія: Нотатки з Мистецтва. – 1981. – С. 34 – 35,
37, 39.
Михайло Бойчук та його школа монументального мистецтва. / Автори вступних статей М. Шкандрій, Л. Ковальська, Н. Присталенко. – Київ. НХМУ. – 2010 – (2012). – С. 73.
Ріпко О. У пошуках страченого минулого. – Львів. – 1996. – С. 36 – 37, 77, 185, 187, 238.
Українські митці у світі. Матеріали до історії українського мистецтва ХХ століття / Автор-упорядник Галина Стельмащук. – Львів: Апріорі. – 2013. – С. 53 – 55.
Шмагало Р. Словник митців-педагогів України та з України в світі. 1850 – 1950. – Львів. – 2002. – С. 15.