Академія Бойчука

Знайомство з бойчукістом Сергієм Колосом справло вирішальний вплив на творчість і викладацьку працю художника-монументаліста, скульптора, автора наукових праць, професора Володимира Прядки. У спогадах він описав свої враження від спілкування зі знаменитим учнем Михайла Бойчука: «…Раптом я попав на квартиру Сергія Григоровича Колоса. І він якраз цікаву таку тему розповів, яка мене глибоко вразила. Він проводив лекцію про художні стилі в мистецтві. І дав роз’яснення, що треба розуміти: стиль єгипетського мистецтва відрізняється від стилю античної Еллади – Греції, від грецької культури, від персидського мистецтва; яка різниця між індійським мистецтвом, китайським, японським мистецтвом. Він це розкладав по поличках, щоб усі змогли зрозуміти, що предмет може бути намальований художником різної національності по-різному, і характеристику того предмета кожен художник може надати зовсім іншу. Це були принципи школи Бойчука. У них була обов’язкова програма вивчення цих художніх стилів».

Подібні підходи Прядка розвиває у власній педагогічній практиці: «Для своїх студентів я теж намагався прищепити саме цю тему. Для цього треба було, як і у Бойчука, перемалювати до десяти рисунків, скажімо, єгипетських рельєфів або живопису настільного єгипетського. А потім видавали завдання: “А тепер у стилістиці єгипетського мистецтва зроби портрет сучасної дівчини, як ти відчуваєш, українську дівчину”»[2].

Від Сергія Колоса Володимир Прядка успадкував не лише метод стилістичного аналізу, розуміння творів, схильність до монументалізму, але й бойчуківський спосіб мислення, бажання навчати, зберігаючи традиції і опановуючи нові мистецькі напрями. Як зауважила мистецтвознавиця Юлія Полтавська: «Ще 2001 року Володимир Михайлович прийшов працювати до Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука […]. Завдяки турботі Володимира Прядки, Сергія Нечипоренка, Ельвіни Талащенко та багатьох інших діячів культури на хвилі перебудови, коли, здавалося, ось-ось почнеться ренесанс не лише в мистецтві, а й у житті українського народу, вдалося відновити колись існуючі напрямки, а після перетворення технікуму на інститут – ще й відкрити нові» [1]. Натхнений ідеями Михайла Бойчука Володимир Прядка прагне наслідувати його принципи викладання, зокрема ключовим для митця стало відновлення принципу спільної праці, колективного виконання монументальних творів.

Прядка перейняв бойчуківську ідею про синтез мистецтв, його методика засновується на аналізі й копіюванні давніх творів, й згодом, створення на їхній основі нового сучасного образу. Художник розвиває ідею впровадження мистецтва у повсякдення – у всі сфери життя, а також – рівноцінність образотворчого й декоративно-ужиткового мистецтва. Завдяки зусиллям Володимира Прядки у КДАДПМД ім. М. Бойчука відновлено викладання ткацтва, килимарства, гончарства, створено нові майстерні. Навіть при створенні декоративно-ужиткових творів художник заохочує студентів до використання стилістики монументалізму. Тож багатьом їхнім творам притаманні суто бойчукістські риси: лапідарність форм, узагальнення, площинність, ритмічність, гармонійність композиції.

Серед найважливіших справ, якими опікується Володимира Прядка, є відтворення втрачених робіт бойчукістів. Скажімо, якось в журналі він випадково натрапив на світлину роботи Тимка Бойчука «Яблуня» (1928) й був вражений тим, наскільки вона втілювала дух бойчуківської стилістики – навіть у маленькій репродукції. Володимир Прядка відтворив картину у її первісних розмірах, прагнучи не просто скопіювати втрачений твір, а відновити втрачену методологію.

Він відтворював й інші втрачені твори бойчукістів, а протягом 2022–2024 років, спільно зі студентами КДАДПМД ім. М. Бойчука, написав серію полотен «Михайло Бойчук та його учні».

Інтерес до бойчукізму і прагнення зберегти пам’ять про школу монументального мистецтва, з’явилося в художника не випадково. Адже Володимир Прядка став очевидцем знищення творів бойчукізму, зокрема – ліквідацію розписів у Луцьких казарм: «Там же рука Тимка Бойчука… Ми тільки-но розкрили — і знову замалювали. Я кричу: не чіпайте, це свідчення історії! Мене не послухали» [2]. Ця подія глибоко вразила художника, бо він розумів, наскільки це велика втрата для української культури. Самобутні твори і реконструкції Володимира Прядки, його лекції і семінари, дослідження й ініціативи стали формою збереження пам’яті про бойчукізм. Попри все, він прагне зберегти ідеї визначного майстра початку ХХ століття, передати їх новим поколінням художників.

Література:

1. Полтавська Ю. Володимир Прядка: до 70-річчя від дня народження. Мистецькі обрії. – 2012. – Вип. 4 (14/15). – С. 63–64.

2. Прядка В. Інтерв’ю.