Романівка – мальовниче село, що зручно вмостилось неподалік Тернополя, поміж розлогих верболозів на стрімких пагорбах Теребовлянщини. Звичайне галицьке село із частково збереженою бруківкою гостинця і квітучими садами. Неглибока річечка Гнила Рудка в’ється довгою стрічкою і, розділяючи село на дві половини, впадає у річку Серет. Як майже всі села Галичини, село Романівка, пережило і монгольські набіги, і турецькі навали, і польських осадників, і комуністичне «визволення».
Вперше Романівка згадується у документах Королівства Польського 1471 року. А вцілілою матеріальною пам’яткою минулого є мурована церква Воздвиження Чесного Хреста, споруджена архітектором Францішком Павліковичем 1842 року коштом графа Йозефа Старжинського – власника навколишніх земель.
У 80-х роках ХІХ століття коштом громади була збудована сільська чотирикласна школа, де вчителював Йосиф Ковальський. Саме він порадив Левонтію Бойчуку віддати сина Михайла до вищої мистецької школи у Львові й подав невеликий допис у львівську газету «Діло». На допис відгукнувся мистець Юліан Панькевич, «що започаткував у Львові «товариство для розвою Руської штуки», який запросив у товариство Михайла Бойчука.
1902 року в селі було засноване відділення Товариства «Просвіта», читальня якого розміщувалась у приватному будинку селянина Ярослава Кораля.
Під час Першої світової війни, у серпні 1914 року, Тернопільщина опинилася під владою Російської імперії. Відтак у Романівці закрито читальню, спалено українські книжки, а родину Кораля депортовано у Сибір.
У Романівці народилися видатні художники-монументалісти, основоположники українського мистецького напряму – брати Бойчуки: Михайло (1882 – 1937) і Тимофій (1896 – 1922), а також – відома політична діячка Ярослава Стецько (з дому – Музика, 1920 – 2003). Це вказано на двох меморіальних таблицях, розташованих на стіні місцевої школи після відновлення незалежності України. 1992 року в центрі села встановлено пам’ятник Михайлові і Тимофієві Бойчукам (скульптор Богдан Рудий).
