Бойчук Тимофій (Тимко) Львович

 Роки життя: 27.09.1896 с. Романівка на Тернопільщині – ?. 03.1922 м. Київ (день смерті невідомий).

Дитинство

Народився Тимко Бойчук 27 вересня 1896 р. у багатодітній родині Левонтія Бойчука в селі Романівка на Тернопільщині, що тоді перебувала у складі Австро-Угорської імперії. 1912 р., шістнадцятилітнім переїхав до Львова, щоб стати учнем-підмайстром свого старшого брата Михайла.

Навчання

Як учень Михайла Бойчука, Тимофій брав участь у реставрації іконопису в Національному музеї та в монументальних розписах каплиці Святого Духа у Львові. Згодом, у 1914 р., разом із братом Михайлом, Софією Налепінською та Миколою Касперовичем, Тимофій реставрував іконостас церкви Трьох Святих у селі Лемеші на Чернігівщині.
І навчання, і працю перервала Перша світова війна. Братів Бойчуків, як підданих Австро-Угорської імперії, інтернували: спершу в Уральськ, а потім – в Арзамас, де вони перебували до революційних потрясінь 1917 р., «з ходженням по етапу і пів голодним існуванням».
У грудні 1917 р., повернувшись до Києва, Тимофій вступив до майстерні ікони і фрески (пізніше перейменовану у майстерню монументального живопису), яку в Українській академії мистецтва, заснованій у період української державності, очолив його старший брат Михайло.

Твори

Молодший брат Михайла Бойчука – Тимофій – прожив яскраве, але коротке мистецьке життя, відтак творів, що дійшли до нас, небагато.
З періоду заслання в Арзамас збереглися малюнки «Чистять рибу» і «На пристані», а також – темперний живопис «Дві жінки з насінням» (всі 1916).

Про роботу «Дві жінки з насінням», що в Каталозі Першої всеукраїнської виставки АРМУ 1927 р. датована 1916 роком, історик Сергій Білокінь справедливо зауважив: «З усіх збережених творів Тимка Бойчука це якраз найраніший».
Під час навчання в Академії, влітку 1919 р., Тимко Бойчук, разом з іншими учнями монументальної майстерні – Василем Седлярем, Оксаною Павленко, Іваном Падалкою – брав участь у розписах клеєвими фарбами чотирьох корпусів Луцьких казарм у Києві. Пензлю Тимка Бойчука належало кілька композицій: «Оранка» (відома лише з недосконалої фоторепродукцією), «Табір червоноармійців», «З одного казанка». Розписи «Демонстрація» і «Зустріч з прапорами» Тимко виконав у співавторстві з Мусею Трубецькою. Композиції мистця вражали вмілим поєднанням «ліричного начала з епічно-величавим піднесенням простого життєвого факту».
У неопублікованій праці «Зачинателі» мистецтвознавець Іван Врона писав про Тимофія: «…цей обдарований юнак в усіх колективних творчих виступах групи був правою рукою свого старшого брата і мав незаперечний авторитет серед всіх молодших стажем і підготовкою учнів М. Бойчука».
Наступною колективною працею за участі Тимофія Бойчука стало декоративне оформлення Київського оперного театру до Всеукраїнського з’їзду повітових виконавчих комітетів (1919), де разом із Сергієм Колосом він виконав панно «Коваль», а також – художнє оформлення Кооперативного інституту (1920), яке не збереглося. Натомість збереглися станкові твори художника того періоду: «Садять картоплю», «Груповий портрет», «Перекупки», «На пасовиську», «У шевській майстерні», «Годівля свиней», «Біля яблуні» (1917-1920).

Всі твори художника вирізняються стилевою однорідністю і своєрідною лапідарністю. Наприклад, у композиції «Біля яблуні» Тимко Бойчук надзвичайно витончено вирішив проблему синтезу прийомів іконопису й проторенесансного живопису. Щоб увиразнити вишуканий декоративний абрис крони яблуні, художник змалював небо цільною однотонною плямою, згідно із традиціями візантійського малярства. А пагорби зображені суголосно з іконописними канонами – зменшуються до лінії горизонту. Водночас робота вражає складністю колористичної побудови, дещо відмінної від стримано-приглушеного колоризму бойчукістів.
У жанрі книжкової графіки Тимко Бойчук створив тоді серію ілюстрацій до збірника «Українські легенди», який видало товариство «Волошки», та ілюстрації і обкладинку до дитячого збірника «Барвінок» (1919).

Марія Трубецька оповідала, що майстерня Михайла Бойчука виготовляла плакати для агіткампаній, а сама вона, разом із Тимофієм, працювала над плакатом «Товарообмін між селом і містом». Інші політичні агітки Тимко створював у співавторстві з Іваном Падалкою: «Червоноармієць з рушницею, робітник з молотом, селянин з плугом доб’ють контрреволюцію» (1920) та «У братньому єднанні праці селян та робітників наше благополуччя» (1921).
Вже після смерті художника його твори експонувалися на виставках українського мистецтва у Москві, Харкові, Венеції у 1927 – 1928 рр., зокрема – на Венеційській бієнале 1928 р.
Частина його творів безслідно зникла після арешту старшого брата, а частина (зі спецфонду Державного українського музею), згідно із рішення спеціальної комісії від 8 вересня 1937 р.: «підлягають знищенню… три роботи Бойчука Тимка: 1) “Під яблунями”, 2) “Портрет старого”, 3) “Портрет дівчини з хлопцем”.

Відхід

Голод і розруха 1921 р. довели молодого мистця до тяжкого невиліковного туберкульозу. Як згадувала Оксана Павленко: «Тимко почав він нездужати. Щоки червоні, очі блискучі – явно слабість якусь відчуває. “Його необхідно лікарю показати”, – кажу я Михайлу Львовичу. “Ну, покажи”, – відказує. А у мене був один знайомий, значить, безкоштовний лікар, що славився як діагност… От привела я Тимка до нього. Він попросив Тимка роздягнутися, і коли в обличчя йому дивився, то посміхався і говорив бадьорим голосом, а коли повертався до мене. З нього наче машкара спадала і обличчя у лікаря було суворе. “одягайтесь… А тепер вийдіть, мені треба Ксеню оглянути”. Але нічого він не оглядав, а тільки сказав: “Безнадійний. Врятувати неможливо. У нього у грудях пожар, обидві легені охоплені вогнем”. Отже, двосторонній туберкульоз. “А що можна зробити?” – “Годувати його треба. Жири. Молоко. Масло”. Які там жири, коли ми мало не землю гризли».
У березневі дні 1922 р. Тимофія Бойчука не стало: «Він умирав у маленькій кімнатці… Тимко лежав на гарному килимі і вкритий був українським килимом. Так він і мертвий лежав серед килимів».

Рефлексії

Перегляд у різних джерелах і публікаціях рефлексій про твори Тимка Бойчука, знищені або вцілілі, відомі лише з фоторепродукцій чи лише за описами, свідчить про розмаїте їх прочитання мистецькими критиками.
Перше й унікальне видання, присвячене творчості Тимка Бойчука, з’явилося у празькому «Видавництві української молоді» 1929 р. Автором цього лапідарного мистецтвознавчого дослідження, що разом з ілюстраціями становило п’ятнадцять сторінок, був мистецтвознавець Дмитро Антонович, який особисто знав родину Бойчуків, бачив Тимкові твори, що зникли після арешту Михайла, і твори Софії Налепінської, котра й подала репродукції до празького видання.
Антонович писав: «…при вродженій здібності… Тимко Бойчук уже в зовсім молодому віці міг стати вповні викінченим майстром, встиг не тільки виявити свої мистецькі осягнення, але і зробити глибокий вплив на де-кого із своїх не завжди молодших товаришів-учнів».
Водночас Антонович зауважував тісний зв’язок між самобутністю Тимофія та його належністю до школи Михайла: «В своїх працях Тимко Бойчук попри власну індивідуальність і яскраву особистість, все ж являється окрім Миколи Касперовича, найвидатнішим учнем свого брата, і говорити про його творчість, це значить в першій лінії говорити про школу Михайла Бойчука».
Автор іншої раритетної монографії «Михайло Бойчук», виданій 1930 р. в харківському видавництві «РУХ», критик Кость Сліпко-Москальців так описав твір Тимофія «На пасовиську»: «Змістом у цьому творі молодий художник змальовує таку картину: на першому пляні з правого боку сидить хлопчик, що зігнувся в лівий бік, трохи лівіше художник малює собаку, вище вгорі – пару коней, що пасуться. Звичайнісінька жанрова тема. Але зовсім не звичайно опрацьовує її молодий художник, що слідом за вчителем намагається теж скористувати рух форм, щоб підкреслити саму дію. Що ж ми побачимо, коли перенесемо увагу на мову форм, ліній? Повільному ритмові коней своєю масивністю активно вторить дерево з правого боку і глухо з лівого. Замкненою в собі скомпоновано собаку. Також замкнено компонує художник і хлопця. Отже, художник виявив чотири настановлення, чотири різних життя. …Тимко Бойчук, порівнюючи молодий художник, хоч ще й спрощено, але вже опосередковано сприймає природу, а далі, що він досить задовільно організує “стихію” матеріялу, бо не матеріял “керує” ним, як це ми і по сей час помічаємо в представників натуралістичних напрямків».
Суголосність творів Тимофія та бойчукізму, як мистецького напряму, підтверджувала учениця професора Бойчука – Оксана Павленко: «Бувало іноді, – писала вона в листі до Сергія Білоконя, – особливо на першій порі навчання, коли було кому-небуть з нас трудно впоратись із складним завданням по аналізу композиції, нам допомагав Тимко. Тому в колективі мав своєрідну ролю “асистента” М.Л. [Михайла Львовича]».
А колишній студент майстерні Бойчука – Онуфрій Бізюков – пояснював це тим, що «академічна школа сковувала, митець втрачав необхідну в мистецтві наївність, тому саме Тимко найкраще підходив до системи Бойчука. Всім іншим довелось перебудовуватись».

Пам’ять

Разом із збільшенням інтересу до творчості бойчукістів, після відновлення незалежності України зроблено деякі кроки з увічнення пам’яті в меморіальному просторі: у Романівці – рідному селі Михайла і Тимофія Бойчуків – встановлено пам’ятник видатним українським художникам.
Пізніше, у земляка братів Бойчуків, поета і громадського діяча Романа Лубківського, з’явилася ідея перевидання бібліографічного раритету – книжки Дмитра Антоновича про Тимка Бойчука. Її підтримав уродженець Тернопільщини, архівіст та краєзнавець Богдан Хаварівський. Їхній задум підхопили Ярослав Кравченко, автор книжок «Школа Михайла Бойчука. Тридцять сім імен» та «Альбом-каталог збережених творів М. Бойчука», і художник-дизайнер Андрій Кісь. Вони перевидали працю Антоновича, доповнивши вступною статтею, ілюстраціями збережених творів художника і фоторепродукціями, що не увійшли до ілюстративного ряду книжки Антоновича «Тимко Бойчук». Оновлене видання опубліковане київським «Майстром Книг» 2017 р. й було відзначене обласною мистецькою премією ім. Михайла Бойчука (Тернопіль, 2019).
Проте досі немає Каталогу вцілілих творів Тимофія Бойчука.

Література

Антонович Д. Тимко Бойчук. 1896-1922. – Прага: Видавництво української молоді. – 1929. – 17 с.
Білокінь С. Біля яблуні. Тимко Бойчук // Україна. – Київ. – 1989. – № 15. – С. 23-24;
Бойчук і бойчукісти. Бойчукізм. Каталог виставки /Автори-упорядники О. Ріпко та Н. Присталенко. – Львів. – 1991. – С.48;
Горбачов Д. Листи-спогади Ганни Печарковської про Бойчука і бойчукістів // Київська старовина. – Київ. – 1999. – № 6. – С. 133 – 150;
Кравченко Я. Школа Михайла Бойчука. Тридцять сім імен. – Київ: Оранта. – 2010. – С. 118 – 123;
«Промовте – життя моє – і стримайте сльози»… Художник Оксана Павленко згадує, розповідає / Публікація Л. Череватенка // Наука і культура: Україна. – Київ – 1987. – Вип.. 21. – С. 360 – 384
Сліпко-Москальців К. Українське малярство. Михайло Бойчук. – Харків: РУХ. – 1930. – 52 с.;
Тимофій Бойчук / Керівник проекту та автор вступної статті Ярослав Кравченко. – Львів – Київ – Тернопіль: «Майстер Книг». – 2017. – 59 с., іл.