Олена Борисівна Сахновська

Роки життя: 15.05.1902, м. Київ  –  28.03.1958, м. Москва.

Освіта

Вихованка Київської жіночої приватної гімназії Оленка Сахновська перші ази живопису опанувала у «студії художника Романова». А початкову мистецьку освіту здобула на робітничих підготовчих курсах при Українській академії мистецтва, що містилися в невеликому будинку № 2 по вул. Бульварно-Кудрявській. Викладачем на цих курсах був Сергій Колос, який навчав майбутніх студентів малюнку і живопису «в дусі бойчукізму». Саме він рекомендував Сахновську до вступу в Академію.

Тож у 1920 році Олена Сахновська вступила до майстерні монументального малярства професора Михайла Бойчука в УАМ, де навчалася до 1924 року.

Як згадувала пізніше Ліза Піскорська: «Запам’ятався назавжди вечір.., приурочений вступові учнів підготовчих курсів до лав студентів-бойчукістів. На цьому вечорі були присутні І.Липківський, В.Седляр, Оленочка Сахновська. І, звичайно ж, наш учитель С.Г. Колос. Всі дівчата, що посвячувались у студенти-бойчукісти, були одягнені у біле вбрання і перед кожною лежав на столі букетик конвалій. Стіл оздоблював сам С.Колос. Скромна трапеза (в складчину) супроводжувалась співанням українських пісень, бесідами, веселим сміхом. Було дуже гарно і весело».

Через життєві обставини художниця у 1925 році полишила навчання і  вирішила «деякий час мистецтвом не займатись».

Втім, невдовзі Олена Сахновська повернулася до навчання. У 1927 році вступила на поліграфічний факультет КХІ, де займалася у майстра офорту Іларіона Плещинського, а також опановувала техніку деревориту в графічній майстерні – у Софії Налепінської-Бойчук, «яка і стала головним вчителем молодої граверки». Того самого року стала членом АРМУ.

Творчість

Більшість учнів майстерні Михайла Бойчука поєднували процес навчання і  виконання агітаційно-мистецьких замовлень з оформлення.

Тож у 1924 році, студентка УАМ Олена Сахновська, разом з іншими учнями майстерні, брала участь у професійній виставці секції образотворчого мистецтва Всесоюзної профспілки художників («ИЗО Всерабис»), що було зафіксовано у виданому до цієї події каталозі.

А вже бувши студенткою КХІ, Олена Сахновська створила низку гравюр на тематику, суголосну тодішій політичній атмосфері, – «Слухають радіо», «Читають газету», «Повернення з фронту» – й водночас позначених очевидним впливом живописних тенденцій бойчукізму.

На виставці гравюри і рисунку в Києві 1928 року, де було представлено її ілюстрації до «Страшної помсти» та «Ночі перед Різдвом» Миколи Гоголя, мистецька критика зазначала: «зовсім ще недавно з’явилась в графіці О. Сахновська, але її твори цілком збудовані і технічно викінчені».

Наступного року художниця починає працювати над ілюстраціями та художнім оформленням драми-феєрії «Лісова пісня». Їй вдалося тонко відтворити неповторний світ краси поезії Лесі Українки, володіючи достатньою майстерністю для розкриття його в художніх образах дійових осіб. Книга вийшла друком у 1930 році, а передруки гравюр до німецького видання експонувалися на виставці української  графіки у Львові 1932 року.

За словами авторки книжки «Графіка бойчукістів» Людмили Соколюк: «Графічне оформлення, зроблене Сахновською, можна сміливо віднести до найвищих досягнень української гравюри кінця 1920-х років».

1930 року розпочалося перше повне (у п’яти томах) видання творів Миколи Гоголя українською мовою, до ілюстрування яких запросили російських художників, зокрема – Олексія Кравченка. А Олені Сахновській було доручено працю над п’ятим томом – оформляти твори «Ревізор», «Одруження», «Гравці». У її ілюстраціях стає помітним відхід художниці від бойчуківської образності та поєднання здобутків київської ксилографії з особливостями московської школи.

Початок 1930-х років у творчості Сахновської був пов’язаний із мистецтвом екслібрису, інтерес до якого з’явився ще 1926 року. Вона створила низку художньо виразних книжкових знаків: О. Дмитрієва (1930), Василя Седляра, Соломона Юдовіна, Ярослава Стешенка (всі – 1932).

До цього періоду відноситься насичена агітаційно-ідеологічними сюжетами серія станкових гравюр «Жінка в революції». З мистецтвознавчого погляду, цим гравюрам притаманна «особлива виразність ритмічної побудови композиції та тяжіння до пластичної узагальненості», що пов’язує цю чотири-аркушеву серію із настановами бойчукістів.

Ці дереворити Сахновської були відзначені на міжнародному конкурсі гравюри у Варшаві й закуплені Британським музеєм у 1934 році.

Переїзд

Початок 1930-х років в Україні – це початок цькування наукової і творчої інтелігенції, розгортання кампанії політичних звинувачень, а також істотне звуження можливостей для творчого самовираження.

Усвідомлюючи, які загрози несуть політичні вимоги, та намагаючись їх уникнути,  у 1932 році Олена Сахновська переїжджає в Москву, проте іноді приїздить в Україну.

У Москві талановита художниця одразу включається в активну творчу діяльність, співпрацюючи з видавництвом «Советский писатель». Її книжкові ксилографії – ілюстрації до творів Петра Панча, Олександра Копиленка, Івана Микитенка в російськомовних перекладах – експонувалися на виставках радянської графіки у Лондоні, Гельсінкі, Афінах, Філадельфії (1934), у Копенгагені (1936), у Брюсселі (1937) й Лондоні (1938).

Втім, успіхи Олени Сахновської за кордоном були затьмарені вістями з України: її улюблену Вчительку – Софію Налепінську-Бойчук у 1937 році  оголосили «ворогом народу» й невдовзі стратили. На Сахновську теж почали дивитися підозріливо, натякаючи на зв’язок із «українським буржуазним націоналізмом». Тож вона змушена була залишити гравюру на дереві, оскільки мистецтво дереворитів сягає часів українського бароко й популяризувалося бойчукістами, і перейти до «соцреалістичної» графічної техніки – лінографії.

У передмові до каталогу першої персональної (вже посмертної) виставки художниці, що відбувалася 1963 року, мистецтвознавиця Людмила Міляєва дипломатично пояснювала цю зміну: «через хворобу очей».

Живучи в Москві, Олена Сахновська намагалася зберігати зв’язки з Україною. 1939 року виїздила на Полтавщину, де створила серію поетичних літографічних аркушів, згодом відвідала повоєнний Київ, а на початку 1950-х років побувала у Львові.

Однак тавро «бойчукістка» незримою тінню переслідувало художницю.

Упродовж останніх років життя їй відмовляли в праці у видавництвах, обходили увагою на виставкомах. І хоча на виставках московських художників 1950-х років періодично експонувалися твори мисткині, перша персональна виставка Олени Сахновської відбулася вже після смерті художниці – у рідному Києві 1963 року.

Література

Алексеєва-Горбунова Н. Мені пощастило бути однією з перших учениць Академії мистецтва. // Українська Академія Мистецтва. Випуск 1. – Київ. – 1994. – С. 96 – 99.

Білокінь С. Бойчук та його школа. – Київ: Мистецтво. – С . 220.

Бойчук і бойчукісти, бойчукізм. Каталог виставки. / Автори-упорядники О.Ріпко та Н.Присталенко. – Львів. – 1991. –  С.74 – 76.

Виставка творів Олени Борисівни Сахновської (1902-1958): Каталог. / Упорядник Л. Міляєва. – Київ – 1963.

Енциклопедія Українознавства. Т.7. – Львів. – 1998. – С.2716.

Кравченко Я. Школа Михайла Бойчука. Тридцять сім імен. – Київ: Майстер Книг. – 2010. – С. 224 – 227.

Піскорська Є. Навчаючись, я пережила кілька реорганізацій вузу. // Українська Академія мистецтва. Випуск 1. –  Київ. – 1994. – С.107 – 109.

Ріпко О. У пошуках страченого минулого. – Львів. – 1996. – С.273.

Словник художників України. – Київ – 1973.  – С.204.

Соколюк Л. Графіка бойчукістів. – Харків-Нью-Йорк. – 2002. – 223 с.

Соколюк Л. Михайло Бойчук та його школа. – Харків: Видавець Савчук О.О. – 2014. – 386 с.