Яніна Леваковська

Роки життя: 188? – 01.06.1972 м. Варшава (Польща)

Становлення

Про раннє дитинство і юність талановитої дівчини, польки за походженням, інформацію знайти не вдалося. Відомо лише, що захоплення народною творчістю і популярним тоді наївним мистецтвом привело Яніну Леваковську у 1908 р. в Париж, адже вона мріяла вчитися малярству в якомусь приватному мистецькому закладі.

Там Яніна познайомилася з Геленою Шрамм, яка до поїздки в Париж навчалася у мистецькій школі Шимона Голлоші в Мюнхені, а також вирішила приєднатися до групи любителів візантійського мистецтва, в яку входили три подруги-польки (Софія Налепінська, Софія Сегно та Софія Бодуен де Куртене з Петербурга) і художник-реставратор Микола Касперович, котрий саме завершив навчання у Краківській академії мистецтв.

Робітня

Лідером цієї спільноти мистців був випускник Краківської академії мистецтв, стипендіат митрополита Андрея Шептицького, молодий мистець з України – Михайло Бойчук. Сформувалася робітня (школа-майстерня) з вивчення темперного і фрескового малярства, що спиралася на об’єднання традицій мистецтва Візантії, завдяки чому отримала назву Renovation Bizantine, й італійського Проторенесансу. Яніна Леваковська, подібно до інших учасників групи, упродовж 1909 – 1910 рр. була ученицею Бойчука.

Під його орудою учні вивчали мистецтво давніх епох, опановували методи і технологію фрескових розписів, власноруч виготовляли фарби з мінеральних пігментів, малювали станкові композиції в техніці призабутої яєчної темпери. Визнанням експериментальних пошуків робітні Бойчука стало експонування 18 колективних творів у Салоні Незалежних в 1910 р.

Паризька мистецька критика схвально сприйняла їхні роботи, визначивши назву нового мистецького напряму як «неовізантизм». Пізніше цей напрям перетворився на впливове явище європейського авангарду початку ХХ століття. Втім, паризька робітня Бойчука існувала недовго: восени 1910 р. Михайло Бойчук із Софією Налепінською та Миколою Касперовичем вирушають в Італію, Софія Сегно та Софія Бодуен де Куртене повертаються в Петербург, а Гелена Шрамм та Яніна Леваковська виїжджають до Польщі.

Повернення

Спираючись на знання і навички, набуті в Парижі, Леваковська розвиває техніку народного малювання на склі, створюючи барвисті композиції  релігійної тематики у стилістиці наївного мистецтва. На жаль, твори, в яких художниця вдало поєднувала польські та українські традиції декоративного малярства, не збереглися до наших днів через крихкість матеріалу.

У 1924 р., разом із Софією Бодуен де Куртене та Геленою Шрамм, мисткиня експонувала свої твори у престижному Салоні Гарлінського у Варшаві. Однак згодом спільнота бойчукістів польського походження розпалась. За спогадами молодшої сестри Софії Налепінської-Бойчук, Ганни Налепінської-Печарковської: «…вони не хотіли працювати в групі, а взявши від нього [Бойчука] багато, індивідуально переробляли його ідеї».

Упродовж  1930-х рр., не здобувши популярність у мистецької критики, художниця викладала малюнок у варшавських ліцеях.

Достовірні дані про повоєнні роки життя і творчості Яніни Леваковської-Чарнецької в польських мистецтвознавчих виданнях на разі відсутні. Нещодавно редакція часопису Жешувського університету Sakrum et Dekorum повідомила, що вдалося виявити світлини кількох праць Яніни Леваковської, що збереглися у храмах, однак ці відомості потребують детальнішого вивчення.

Література

Горбачов Д. Листи-спогади Ганни Печарковської про Бойчука і бойчукістів // Київська старовина. – Київ – 1999. – № 6. – С. 133 – 150.

Кравченко Я. Біля джерел європейського авангарду: українська група «Renovation Bizantine» в Парижі // Образотворче мистецтво. –  Київ – 2005. –  №1. С.59 – 61.

Кравченко Я. Школа Михайла Бойчука. Тридцять сім імен. – Київ.: Оранта – Майстер Книг. – 2010. – С. 174 – 175.

Ріпко О. У пошуках страченого минулого. – Львів. – 1996. – С.260.

Slownik artystów Polskich i obcyc w Polsce dzialajacych. Malarze. Rzezbiarze. Graficy. Tom I. A-C. – Wroclaw – Warzsawa – Krakow – Gdansk. – 1971. – s. 394.