Кравченко Охрім Севастьянович

Роки життя: 10.02.1903, с. Кищенці на Київщині – 31.10. 1985, м. Львів

Початок

Народився майбутній художник у селі Кищенці біля Фастова на Київщині 10 лютого 1903 року. Після закінчення церковно-парафіяльної школи працював писарчуком у волосній управі. Маючи шістнадцять років і перебуваючи у складі Першого гарматного полку групи Січових Стрільців Української армії, Охрім Кравченко брав участь у визвольній боротьбі за незалежність і створення модерної української держави.

Освіта

Першу художню освіту Кравченко здобував у Білій Церкві – в робітничо-селянській художній студії художника Едгарда Гейне, яку закінчив 1920 року. Впродовж 1921 – 1924 років Охрім навчався у Київському художньо-індустріальному технікумі, де його викладачами були Юхим Михайлів, Костянтин Єлева та Михайло Козик. А після закінчення технікуму, восени 1924 року, майбутній художник вступає на малярський факультет КХІ, де серед його учителів були професори Лев Крамаренко та Михайло Бойчук. Оскільки студент Кравченко проявив великий інтерес до монументального малярства і продемонстрував певні здібності, то був зарахований у групу професора Михайла Бойчука.

Свій талант Охрім Кравченко проявив, розпочавши навчання в КХІ. Ще бувши студентом, у 1928 році, він був прийнятий у члени АРМУ, а його малюнок «Натурниця» експонувався на виставці «Гравюра та рисунок», організований АРМУ того самого року. Вже в перших творах художника, що дійшли до нашого часу – станкових роботах «Хата мого дитинства» (1924), «Біля терниці» (1929), «Старий млин» (1930), у дипломному розписі на стіні КХІ «Копання картоплі» (1930, чудом збереглося фото ескізу роботи), як і в низці рисунків вуглиною 1927–1930 років – відчувається, що саме в монументальному малярстві, зверненому до широкого кола глядачів, Охрім Кравченко вбачав основний напрям розвитку української художньої культури нового типу. Його бачення збігалося із тодішніми концепціями мистецвознавців: «Мова монументального живопису стисла, узагальнююче чітка, як мова вправного оратора». Окрім того, всередині 1920-х років вважалося, що «лише в фресці можна послідовно розгорнути сюжет, не один окремо взятий епізод, а подати факти в їх діалектичному розвитку».

Доля

Наприкінці 1920-х – початку 1930-х років, коли сталінський режим зміцнів і сформував систему пошуку і покарання «ворогів народу», почалася кампанія переслідування української інтелігенції: цькування у пресі, абсурдні звинувачення у шпигунстві та обмеження творчої свободи рамками соцреалізму.

Охрім Кравченко потрапив під цей каток одразу після закінчення КХІ: у 1930 році був визначений як «соціально-небезпечний елемент», несподівано заарештований «за систематичну антирадянську діяльність», й засуджений на заслання до Котласа, що на Північній Двіні. Проте не переставав малювати. Відтоді збереглося кілька рисунків вуглиною: «Жебрак. Розкуркулений», «За пивом», «Вантажник» та акварель «Безпритульні. Шпана», що вирізнялися монументалізмом і яскраво вихопленим із життя типажем. Останню роботу високо оцінив «мистецтвознавець Павло Юкін, що теж відбував заслання».

Коли термін покарання закінчився, в лютому 1935 року відбувся повторний арешт і висилка на Урал – Свердловськ, Казань, Куйбишев, де його утримували в ув’язненні до 1938 року.

Лише перед самою німецько-радянською війною Охріму Кравченку було дозволено повернутися в Україну – до Кривого Рогу. Вимушено залишившись в німецькій окупації, він працює художником у часописі «Дзвін», оформляє збірку поезій Михайла Пронченка «Кобза» та роман Адріана Кащенка «Під Корсунем» (1941 – 1942). Потім перебирається до Чигирина, а влітку 1943 року – до Києва. Пізніше згадував: «Київ, з руїнами Хрещатика, дуже непривітний. Суцільна темрява без електороосвітлення, холод, голод…»

За допомоги архітектора Петра Костирка, Охрім влаштовується у майстерню монументального розпису храмів, бере участь у Другій художній виставці українських художників у червні 1943 року, надавши для експонування акварель «Кам’яна гора в Чигирині» та малюнок «Портрет бандуриста».

Львів

Намагаючись уникнути можливих повоєнних переслідувань і репресій, восени 1946 року Охрім Кравченко, як методист Центрального Будинку народної творчості, що працював у річищі політики «ефективного й швидкого впровадження постулатів найпередовішого мистецтва»,  переїжджає до Львова.

Тут його запросили викладачем стінної поліхромії і рисунка в Училище прикладного та декоративного мистецтва, згодом – до новоствореного Львівського державного інституту прикладного і декоративного мистецтва, а також – до Українського поліграфічного інституту. Загалом Кравченко працював із студентами цих трьох закладів до 1956 року.

Проте бувши «людиною твердих переконань», Кравченко досить швидко опинився у середовищі «ненадійних приїжджих». Пропагуючи національні принципи й лаконічні форми монументального мистецтва, Охрім Кравченко був звинувачений «борцями за реалістичне радянське мистецтво» у «формалізмі», що вважалося страшним гріхом у країні переможного соцреалізму. Через те його, подібно до низки інших художників, звільнили з викладацької роботи. Це змусило Кравченка зайнятись напівлегальним малюванням іконостасів і монументальними розписами храмів: у Золочеві (1956), Оброшині (1958), Яворові біля Косова (1958).

Відкидаючи «здобутки передвижників та соцреалістів», Охрім Кравченко  своїх мистецьких переконаннях водночас стояв осторонь художників «львівської школи», не завжди сприймаючи формальні колористичні пошуки Романа Сельського чи Карла Звіринського. Він шукав у галичанах передовсім «свідомого українця». Доля та подібні світоглядні переконання зводять його з Оленою Кульчицькою, Миколою Федюком, звільненою із заслання ученицею Михайла Бойчука «львівського періоду» Ярославою Музикою, Олексою Шатківським, Володимиром Островським та іншими.

Тож традиції школи Михайла Бойчука, покараної за риси національної ідентичності у 1930-і роки в підрадянській Україні, знайшли своє продовження й розвиток на львівському ґрунті – у творчості Охріма Кравченка, одного із уцілілих учнів.

Шістдесяті

На початку 1960-х, не маючи викладацької праці, Охрім Кравченко працював художником конструкторського бюро Львівського телевізійного заводу. У 1963 році вийшов на пенсію та присвятив себе творчій роботі й відновленню малярських традицій бойчукізму.

Заохочений і натхненний процесом національного відродження часів  відлиги, Охрім Кравченко посів особливе – власне місце в художньому житті Львова, переконливо й послідовно стверджуючи на своїх полотнах принципи монументалізму. Саме у цих принципах вбачав художник оприявлення величної  національної художньої традиції, засвоївши у свого Вчителя потяг до національної тематики, «вічних тем» народного буття, зображених у «цільній лаконічній формі монументального, ніби понадчасового образу – символу». Твори художника цього періоду досить своєрідні: лаконічні й чіткі композиції трактовані в манері умовного площинного зображення. Йому притаманне вдале поєднання об’ємно-просторових елементів із декоративними акцентами, стримана колірна гама, якій властиві майстерна градація барв і відтінків, точність контрастних співставлень, делікатне підсилення основного тону. Окрім того, художник працював у старовинній техніці яєчної темпери, не вживаючи у своїй палітрі фарб промислового  виробництва – саме так, як у майстерні Бойчука. Завдяки цьому живописна фактура його полотен нагадує давні фрески.

Творчість

У 1967 році відбулась перша персональна виставка художника у будинку Спілки письменників у Києві.

Майже у всіх своїх роботах, чи то станкове полотно, чи то вкладена в дерев’яну пачку фреска, в основу композиції художник кладе певну дію: вівчар пасе вівці – «Вівчар» (1960), задумався про своє роботяга в буфеті – «За пивом» (1961), напружено зігнулась жінка над білизною – «Прання на річці» (1963), у міському сквері грають в доміно вдало вихоплені з життя типи – «Гра в „козла”» (1964), зосередилися в задумі бувалі козаки – «Слухають думу» (1967), виграють хвацьку коломийку троїсті музики – «Весільні музики» (1970), жінки-колгоспниці чистять буряки під пильним поглядом бригадира і парторга – «Очистка буряків» (1971), поснули на лаві у поїзді стомлені пасажири – «В дорозі» (1970), дві бабусі провадять жваву розмову про останні сільські новини – «Подруги» (1980). Цей прийом дає художникові можливість показати людей в характерних позах, підкреслити певний жест, вираз обличчя. При цьому митець вибирає саме той момент дії, коли вона охоплює всіх її учасників, організовує їхні взаємини. Завдяки цьому він завжди досягає природної композиції, яка при манері умовного площинного трактування зображення, має вирішальне значення, бо створює ту психологічну напругу, ту атмосферу життєрадості, без якої немає справжнього твору малярства.

Зрештою, хоч запізніло, талант Кравченка отримав визнання: у 1972 році він був прийнятий у члени Спілки художників України, а в червні 1985 року відбулася Четверта персональна виставка у Виставковому залі Львівського відділення Спілки художників України. Експоновані там твори засвідчили, що полотна Охріма Кравченка можна легко уявити перенесеними на площину стіни. «Як жаль, що львівські громадські інтер’єри не є прикрашені Вашими фресками,  –  записала у книзі відгуків персональної виставки мистця 1985 року львівська художниця Леся Крип’якевич. – Вони були б органічні на ній – ці статичні замкнуті композиції, сповнені внутрішнього життя, ці неяскраві приглушені співвідношення».

Це була остання прижиттєва виставка мистця, якого не стало 31 жовтня 1985 року. Поховали бойчукіста на Голосківському цвинтарі у Львові.

А 31 жовтня 2008 року була відкрита меморіальна дошка (скульптор Володимир Ропецький) на стіні будинку по вул. Лисенка 26, де впродовж майже сорока років жив і творив художник Охрім Кравченко, який протягом багатьох років, у всій своїй творчості залишався вірним принципам монументаліста, сформованим Школою Михайла Бойчука.

Література

Бойчук і бойчукісти, бойчукізм. Каталог виставки / Автори-упорядники О.Ріпко та Н.Присталенко. –  Львів. – 1991. – С.59.

Білокінь С. Бойчук та його школа. – Київ: Мистецтво. – 2017. – 256 с. Виставка творів Охріма Кравченка. Каталог. /Автор тексту та упорядник Я.Кравченко. – Львів. – 1984.

Волошин Л. «Бойчукіст» Охрім Кравченко. // Образотворче мистецтво. –  1998. – № 2. – С.19 – 21.

Кравченко Я. Школа Михайла Бойчука. Охрім Кравченко. Художник і час. – Львів-Київ – Оранта. – 2005. – 311 с.

Кравченко Я. Школа Михайла Бойчука. Охрім Кравченко. Художник і час. Видання друге, доповнене. – Київ: Майстер Книг. – 2019. – 384 с.

Кравченко Я. Школа Михайла Бойчука. Тридцять сім імен. – Київ: Майстер Книг – Оранта. – 2010. – 400 с.

Охрім Кравченко. Виставка творів. Каталог. / Упорядник М. Батіг. – Львів. – 1973.

Сидор О. Чистий голос Охріма Кравченка // Образотворче мистецтво. – 1998. – №2. –  С.14 – 16.

Соколюк С. Михайло Бойчук та його школа. – Харків: Видавець Савчук О.О. – 2014. – 386 с.

Шмагало Р. Словник митців-педагогів  України та з України у світі. 1850 – 1950. – Львів. – 2002. – С.52.