Котляревська Марія Євгенівна

Роки життя: 08.02.1902, м.Горлівка на Донеччині  – 18.06.1984, м. Київ

Студентка

Марія Котляревська народилася на Донеччині, але рідним містом вважала Катеринослав (потім Січеслав – згодом Дніпропетровськ – нині Дніпро).

Там Марія навчалася в першій міській гімназії, а 1919 року вступила на фізико-математичне відділення Інституту народної освіти, де навколо Дмитра Яворницького формувалося просвітянське національно-свідоме середовище істориків, етнографів, мистців і літераторів козацького краю.

Водночас вона відвідувала художні курси, де викладали символіст Михайло  Сапожников, імпресіоніст Єгор Шрейдер та авангардистка  кубістичного спрямування М. Розова-Александрова.

Захоплення живописом переважило фізико-математичні заняття, тож 1922 року Марія Котляревська вступила до Художнього технікуму в Харкові, де заняття у графічній майстерні вели художники Олексій Маренков та Василь Єрмилов. Із січня 1925 року майстерню очолив Іван Падалка – відомий «знавець українського стилю».

Як згадувала майбутня художниця, Падалка-педагог наслідував основні принципи свого вчителя Михайла Бойчука, прищеплюючи їм розуміння «справжнього мистецтва» та законів його творення. Відтоді Марія Котляревська стала найвідданішою ученицею мистця і найсвідомішою прихильницею бойчукізму в Харкові. Разом з учителем, студенти майстерні – Марія Котляревська, Олександр Довгаль, Василь Вовченко, Михайло Зубар – брали участь в літературних диспутах, відвідували вистави Леся Курбаса в театрі «Березіль». У 1925 році всі вони стали членами  новоствореної АРМУ й були активними учасниками її мистецьких акцій.

1927 року Художній технікум був реорганізований у Харківський художній інституту, який Марія закінчила 1929 року.

Твори

Про суголосність із настановами Бойчука свідчать графічні аркуші створені Марією Котляревською як упродовж студентських років: «Продають насіння», «Студентки», «Мати з дитиною» (1926), так і після завершення навчання: «Махновці», «Партизани», «Повстанці», «Корчма» (1927).

Наприкінці 1920-х років художниця стає знаним майстром книжкової гравюри, оформивши у Державному видавництві України твори Василя Вражливого, Олекси Донченка, Петра Панча, Павла Голоти й інших українських письменників, що розвивали селянську тематику в тогочасній українській літературі.

Втім, наприкінці 1920-х кількість напрямів і стилів української літератури й образотворчого мистецтва починає зменшуватись, оскільки комуністичний  режим, зміцнівши, перестає вдавати прихильність до національних культур різних народів, припиняє коренізацію, і починає репресії проти наукової і творчої інтелігенції України. Атмосфера політичного тиску і цькування змушує мистців пристосовуватись до запроваджених компартією правил соцреалізму, що істотно звужує тематику і виражальні засоби їхніх творів.

Від початку 1930-х років Марія Котляревська співпрацює з видавництвами «Молодий більшовик» (ілюструє книги Наталі Кандиби, Наталі Забіли, Марії Пригари, російських літераторів Володмира Маяковського та Івана Тургенєва в українських перекладах), «Література та мистецтво», «Дитвидав» (оформляє твори Тараса Шевченка та «Розбійники» Фрідріха Шіллера), «Держлітвидав» (ілюструє книжку «Історія Жіль Блаза із Сантільяни» Алене Рене Лесажа), «Рух» («Талан» Степана Васильченка).

У другій половині 1930-х років мисткиня створює сповнені драматизму ілюстрації до «Німеччини» Генріха Гейне та «Хаджи-Мурата» Льва Толстого.

Портрети, виконані Марією Котляревською у техніці деревориту, з лаконічною та виразною графічною майстерністю – це своєрідна розповідь про культурне життя Наддніпрянщини, про видатних особистостей, зустріч з якими подарувала їй доля.

Станкові й ілюстративні твори художниці експонувалися на багатьох виставках української графіки в Європі. Авторитетний знавець українського мистецтва Павло Ковжун присвятив її творчості ґрунтовну статтю у львівському часописі «Жінка».

Доля

Наприкінці 1930-х «імперські хмари свинцеві збирались над цвітом української інтелігенції». Разом з іншими визначними бойчукістами було арештовано Івана Падалку. А згодом   –  18 жовтня 1937 року – знищено твори Софії Налепінської-Бойчук, Івана Падалки, Марії Котляревської та інших, разом 32 гравюри, що зберігалися у фондах Дніпропетровського художнього музею.

На відміну від друзів-бойчукістів, страчених без суду і похованих таємно у масових могилах у 1937 році, Марію Котляревську заарештували після Другої світової війни. За те, що залишилася в окупованому Харкові з хворою дитиною на руках, за рішенням «гуманного» суду від 1946 року, вона мусила відбути 7 років ув’язнення у таборах на Півночі.

У Дніпропетровськ художниця повернулася восени 1952 року. Надолужуючи втрачене, напружено працювала, здебільшого у техніці ліногравюри.

Від початку 1960-х років і до останніх днів життя творила книжкові знаки – чудові екслібриси, присвячені Оксані Павленко, Олені Апанович, Олександрові Копиленку, Михайлові Дерегусу.

У цих мініатюрних композиціях, які інкогніто розліталися по міжнародних виставках, вчувалася непокора мисткині та вірність принципам сплюндрованого бойчукізму.

Дві невеличкі персональні виставки 1962 та 1977 років – оце й увесь «дозований пошанівок від “рідної радянської влади” українській мисткині – “живій бойчукістці”».

Персональну виставку до вісімдесятиліття Марії Котляревської – у Дніпропетровську та в Києві – брежнєвські посіпаки заборонили, а каталог розсипали у наборі…

Серце мисткині не витримало несправедливої наруги – воно зупинилося 18 червня 1984 року. Як писала Наталя Старюк, дослідниця творчості художниці: «У блокноті Марії Євгеніївни я побачила колись чітко занотовані рядки: “Щастя не у пізнанні, а у вічному його здобуванні”».

Література

Білокінь С. Бойчук та його школа. – Київ: Мистецтво. – 2017. – С. 148 – 151. Бойчук і бойчукісти, бойчукізм. Каталог виставки /Автори-упорядники О.Ріпко та Н.Присталенко. –  Львів. – 1991. – С.58 – 59.

Енциклопедія Українознавства. –  Т.3. – Львів. – 1994. – С.1150.

Каталог виставки М.Є.Котляревської до 60-річчя від дня народження. –Дніпропетровськ. – 1962.

Кравченко Я.  Із когорти бойчукістів. Марія Трубецька: життя, спомини, мрії … // Артанія. Книга 24. – Київ. – 2011. –  № 3. – С. 50 – 55.

Кравченко Я. Школа Михайла Бойчука. Тридцять сім імен. – Київ: Майстерня Книги – Оранта. – 2010. – С. 164 – 167.

Михайло Бойчук та його школа монументального мистецтва / Автори вступних статей М. Шкандрій, Л. Ковальська, Н. Присталенко. – Київ: НХМУ. – 2010 – 2012. – С. 150 – 152.

Пеньковська М. (Ковжун П.). Марія Котляревська // Жінка (Львів). – 1937. –  1 січня. – С.7.

Ріпко О. У пошуках страченого минулого. – Львів. –  1996. – С.257.

Соколюк Л. Графіка бойчукістів. – Харків-Нью-Йорк. – 2002. – 223 с. Соколюк Л. Михайло Бойчук та його школа. – Харків: Видавець Савчук О.О.. – 2014. –  385 c.

Старюк Н. Скорботна і невтомна // Образотворче мистецтво. – Київ. – 2003. – №3. – С.56 – 59.

Травень Л., Мартиненко Ю. Начерки з минулого // Образотворче мистецтво. – Київ. – 2017.  –  № 4. – С. 22 – 25.