Сергій Григорович Колос

Роки життя: 8.10.1888, м. Петербург (Росія)  –  20.12.1969, м.Київ.

Чоловік художниці-бойчукістки, майстрині декоративно-ужиткового мистецтва (художнього текстилю) Галини Гізлер.

Чужина

Сергій Колос народився 8 жовтня 1888 року в шляхетській українській родині статського радника Григорія Колоса – державного службовця земельного банку в Санкт-Петербурзі. Середню освіту здобув у морському кадетському корпусі, але на флот не пішов, а вступив до Лісівничого інституту у 1906 році. А вже через рік був виключений звідти за «неблагодійність» і заарештований.

Вітчизна

У 1910 році Сергій Колос переїхав у Галичину, вступив на філософський факультет Львівського університету, де познайомився з Іваном Франком та Михайлом Коцюбинським. Перебуваючи під впливом Івана Франка, Сергій Колос захоплюється культурою і побутом  Гуцульщини, вирушає в мандрівку Карпатами – збирає фолькльор, замальовує костюми. Саме це вплинуло на його рішення стати художником.

Освіта

Тож 1911 року Колос розпочинає навчання в Інституті красних мистецтв у Неаполі, а роком пізніше переїздить до Мюнхена – студіювати в Академії Мистецтв. У Мюнхені, впродовж 1912 – 1914 років, Сергій Колос отримав ґрунтовну мистецьку освіту в майстерні професора Антона Ашбе, де свого часу навчалися експериментатори авангардного напряму Василь Кандинський і Кузьма Петров-Водкін та українські мистці Олександр Мурашко та Іван Труш.

Повернення

1914 року Колос повертається в Україну. Під час Першої світової війни, через складні життєві обставини, художні навички відійшли на другий план, дещо призабулися.

1917 року, внаслідок розпаду російської імперії, в Україні розпочалося бурхливе політичне життя – творилася модерна українська державність. Учасниками цього процесу національно-культурного відродження стали не лише політичні діячі, а науковці, письменники, мистці. Сергій Колос опинився серед тих, хто формував державні інституції України: у 1917 році був членом президії Всеукраїнського національного конгресу, а 1918 року – членом Центральної Ради Української народної республіки, знищеної білими й червоними росіянами.

Навчання

Окрім залученості в суспільне життя, у 1918 році, тридцятилітнім, Сергій Колос знову стає студентом – тепер в Українській академії мистецтва. Тут він навчається до 1922 року, спершу в майстерні Василя Кричевського, а згодом – у Михайла Бойчука. Колос бере активну участь у колективному створенні фресок у Луцьких казармах, в оформленні будівлі Київської опери до Першого з’їзду Рад, ілюструє книжку «Український народний танок» у видавництві «Час». До цього періоду відносяться станкові твори художника: «Дівчина, яка розчісує косу», «Портрет Івана Падалки», «Художник».

Викладання

Завершивши навчання, Сергій Колос викладає малюнок, живопис та композицію на підготовчих курсах при Академії мистецтв. Як згадувала сестра художника Костянтина Піскорського Єлизавета, котра навчалася на цих курсах: «тоді я вперше зіткнулась з  “бойчукізмом”, в дусі якого викладав С.Колос».

З 1924 року Колос також працює наставником у ткацько-килимарській артілі в селі Дігтярі на Чернігівщині. У 1925 році художник став членом АРМУ й очолив текстильне відділення живописного факультету КХІ, де викладав до 1930 року. Оскільки предметом його мистецького інтересу був художній текстиль, він не лише працював та експериментував у київських текстильних майстернях, а й виїжджав у відрядження до Ташкенту – з «науковою метою для студіювання художньо-текстильної промисловості».

Твори

Новаторсько-експериментальні пошуки Сергія Колоса, що являли собою зразки гармонійного поєднання кольорів, орнаментально-площинного трактування рослинних, тваринних та архітектурних мотивів, створили основи розвитку українського тематичного килимарства 1920-1930-х років.

У 1920-х роках в творчому доробку мистця вже були килими, суголосні як з народною тематикою «Птах і собачка», «Ой летіла зозуленька» (1923), так і з персонажами комуністичної ідеології, що тоді опановувала Україну: «Володимир Ленін» (1924) і «Карл Маркс» (1926).

Ці роботи були відзначені на Першій Всеукраїнській виставці АРМУ в Харкові й Києві, а також – на Виставці мистецтва народів СРСР, організованій до 10-річчя «Жовтневої революції» у Москві.

Виїзд

Здобувши визнання, 1929 року Сергій Колос отримує звання професора. Здавалося б, усе складається непогано – є можливості творчої та викладацької самореалізації. Проте вже 1930 року, коли з посади ректора КХІ було усунуто Івана Врону, а сам навчальний заклад перейменовано на Інститут мистецької пролетарської культури, Сергій Колос вирішив поїхати з України. Разом із дружиною, своєю колишньою студенткою Галиною Гізлер та маленькою донечкою Ганною, він переїжджає до Узбекистану. Там мистці влаштувалися викладачами у Маргеланський шовкоткацький технікум і в Ташкентський текстильний інститут.

Але про бойчукістів не забувають і вважають за потрібне тримати під контролем. Всередині 1930-х Колоса викликають із Середньої Азії в Росію. Упродовж  1936-1941 років він доцент Ленінградського текстильного інституту, котрий, бувши визнаним фахівцем з проблем художнього текстилю, виступає з лекціями в Академії мистецтв СРСР.

Евакуація

Про цікаву деталь з евакуації художника під час німецько-радянської війни розповіла донька художника Ганна Колос: «Двадцять дев’ятого серпня (1941 року) батька викликали на площу Урицького (де тоді містилось НКВС), поставили в паспорті штамп “виписаний” і запропонували виїхати з міста. Другого вересня ми провели його на вокзал, де формувався ешелон таких же від’їжджаючих, до Ладозького озера – це був єдиний шлях на Велику землю. Кілька чоловік, серед них і батько, побоялись сідати на баржу, вирішили йти пішки вздовж берега. Коли вони добрались до призначеного місця, виявилось, що баржа потонула. Жоден з її пасажирів не врятувався…».

Хоча дружина і донька Колоса залишалися у блокадному Ленінграді, їм вдалося вижити (Галина Гізлер працювала санітаркою у військовому госпіталі) і після завершення війни повернутися в Україну.

Київ

Перебувши війну на Уралі, 1944 року Сергій Колос повернувся в Україну, а  1946 року в Київ прибула його родина. Художник почав працювати одразу після повернення. Протягом 1944 – 1946 років Колос був старшим науковим співробітником Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії, а  упродовж 1945 – 1948 років – художнім керівником Київського училища прикладного мистецтва (нині – КДАДПМіД ім. М. Бойчука). У цей період він активно працював як дослідник, «багато писав про монументальне мистецтво, килимарство, народні промисли, національний одяг, художній текстиль». 1949 року опубліковао підручник «Декоративні тканини», співавтором якого був Сергій Колос, а в 1960 – 1961 роках в серії «Українське народне мистецтво» вийшли друком його академічні альбоми-монографії «Вбрання» і «Тканини і вишивка».

У лекціях перед студентами, численних мистецтвознавчих статтях, що були опубліковані у каталогах, наукових збірниках, академічних журналах («Народна творчість та етнографія»), а також у рукописах, що дбайливо зберігаються в архіві родини художника, він обстоював традиції національного мистецтва, «боровся проти його спрощення та вульгаризації».

Відлига

На початку 1960 року, під час відлиги, завдяки сміливості української інтелігенції, у Києві сформувався Клуб творчої молоді «Сучасник», головою якого обрали Леся Танюка. У рамках Клубу діяла низка секцій: письменницька, художня, музична, театральна й інші. Провідними мистцями в секції образотворчого мистецтва були Віктор Зарецький, Алла Горська, Галина Севрук, Любов Панченко, Веніамін Кушнір, Валентин Задорожний, Галина Зубченко та інші. Одним із програмних положень секції стало відродження перерваних традицій українського мистецтва 1920-1930-х років, зокрема – творчості репресованих бойчукістів. Серед постійних лекторів Клубу, які виступали, ба навіть відчайдушно боролися за реабілітацію бойчукістів, були Іван Врона та Сергій Колос. Проте вже у 1964 році – «на крижаному перевалі від “хрущовської відлиги” до “брежнєвського застою”» – Клуб було закрито, а його учасники зазнали утисків і покарань.

Доля

Серед тих, хто потрапив під гнів режиму, був і Сергій Колос – його усунули від педагогічної, публіцистичної та лекторської діяльності. Залишилася творчість і вузьке коло друзів. Мистець і надалі підтримував контакти з уцілілими однодумцями у Києві –  Онуфрієм Бізюковим, Василем Нагаєм, Іваном Вроною, Петром Костирком; листувався з Оксаною Павленко, Антоніною Івановою, Охрімом Кравченком. В листі до останнього у квітні 1969 року Сергій Колос із сумом писав: «…Вже відкрилась наша монументальна виставка… З експонатів 20-х років викидали речі, як хотіли. З музею теж мало що взяли, мовляв це не картони для монументального живопису. Про Михайла (Бойчука) згадувати не полагається. Навіть збільшених до 1 метра фото з розпису Луцьких касарень та оформлення Оперного театру до 1-з’їзду РАД не вказано, що то робила бригада під керівництвом Михайла (Бойчука). Якимсь чудом до експозиції потрапив мій килим “Карл Маркс” (1926 рік) та “Дружба народів” (1967 рік)».

Йому боляче було дивитися на людську підлість і серце не витримало  поновлення репресій проти української культури. 20 грудня 1969 року Сергія Колоса не стало.

«Красивий душею і зовні, товариський, сердечний, – згадував товариш 1920-х років, художник-кераміст Павло Іванченко, – Колос любив прояви краси в природі, в мистецтві, в людях».

Нині інтерес до життя Сергія Колоса і створеної ним краси поволі відновлюється: завдяки виставкам, каталогам, науковим публікаціям.

Література

Білокінь С. Бойчук та його школа. – Київ: Мистецтво. – 2017. – С. 142 – 147.

Бойчук і бойчукісти, бойчукізм. Каталог виставки / Автори-упорядники О.Ріпко та Н.Присталенко. –  Львів. –  1991. – С.58.
Галерея PORTAL 11 «Виставка творів Сергія Колоса» / Автор вступної статті А. Мірошниченко. – Київ: ТОВ «Інтерконтиненталь Україна». – 2024. – 56 с.

Життєписи українських митців.// Образотворче мистецтво. – Київ – 1990. – № 6. – С.16.

Колос Г. Це було їхнє життя./ Наука і культура. Україна. Випуск 22. – Київ –1988. – С.452-463.

Кравченко Я. Школа Михайла Бойчука: «Він любив прояви краси у природі, мистецтві, людях…». (Сергій Колос. До 120 – ліття від дня народження) // Артанія. – Київ – 2008. – Число 4. – С. 8 – 11.

Кравченко Я. Школа Михайла Бойчука: Сергій Колос, Євген Сагайдачний та Охрім Кравченко як виразники ідей бойчукізму в малярстві карпатського регіону др.. пол.. ХХ ст. // Вісник Львівської національної академії мистецтв. Ерделівські читання. Спецвипуск УІІІ. – Ужгород. – 2009. – С. 52 – 67. Кравченко Я. Школа Михайла Бойчука. Охрім Кравченко. Художник і час. Видання друге доповнене. – Київ. Майстер Книг. – 2019. – С. 74, 160.

Кравченко Я. Школа Михайла Бойчука. Тридцять сім імен. – Київ. Майстерня книги – Оранта. – 2010. – С. 158 – 163, 312.

Крутенко  Н. Сергій Колос – художник, педагог, учений.// Образотворче мистецтво. – Київ – 1989. – №1. – С.25-26.

Михайло Бойчук та його школа монументального мистецтва / Автори вступних статей М. Шкандрій, Л. Ковальська, Н. Присталенко. – Київ. НХМУ. – 2010 – (2012). – С. 150 – 152.

Піскорська Є. Навчаючись, я пережила кілька реорганізацій інституту. // Українська академія мистецтва. Дослідницькі та науково-методичні праці. Випуск 1. –  Київ – 1994. – С.107 – 109.

Ріпко О. У пошуках страченого минулого. – Львів. –  1996. –  С.256.

Словник художників України. –  Київ. –  1973. – С.109 – 110.

Соколюк Л. Михайло Бойчук та його школа. – Харків: Видавець Савчук О.О. – 2014. – С. 300 – 301, 305.

Шмагало Р. Словник митців-педагогів України та з України у світі. – Львів. –  2002. –  С.50.

Щербак В. Талант, не реалізований сповна (До 110-річчя від дня народження С.Г.Колоса). // Українська академія мистецтва. Дослідницькі та науково-методичні праці. Випуск 5. – Київ. – 1998. – С.158 – 162.