Холодна Марія Петрівна

Роки життя:  1903, м.Київ – 1989, м. Конаково Тверської обл., РФ.

Родина

Як вказано в «Енциклопедії Українознавства» (у «Словнику художників України» немає жодної згадки), «визначний маляр-імпресіоніст з нахилом до ліризму і неовізантист» Петро Холодний-старший народився 18 грудня 1876 року у старовинному місті Переяславі, життя в якому наприкінці XIX століття він описував як позначене українськими настроями: «Українська стихія панувала у місті безподільно, невеличкий гурток російських урядовців був нам зовсім чужий, а життя їх нецікаве».
Родина Холодних була шляхетна і впливова: дід Петра Холодного-Старшого і його батько, Іван Холодний, були очільниками міста. На зламі століть ця родина дала світові Петра Холодного-старшого (1875-1930) – вченого-хіміка, педагога, видатного державного діяча, Міністра освіти УНР, художника; Миколу Холодного (1882-1953) – вченого-ботаніка, академіка Академії наук УРСР; Григорія Холодного (1886-1938) – вченого-філолога, директора Інституту української мови Всеукраїнської академії наук, розстріляного в часи сталінських репресій.
Донька Петра Холодного-старшого, Марія – учениця Бойчука, художниця і скульпторка (1903-1989), а його син, Петро Холодний-молодший (1902-1990) – один із найцікавіших художників української діаспори у США. Невістка, Наталія Лівицька-Холодна (1902-2005) – видатна українська письменниця, поетеса й перекладачка; а праонук Андрій Харина (1951) – український художник у Канаді.
На початку XX століття родина Холодних мешкала у власній садибі, розташованій неподалік корпусів Київського політехнічного інституту, де Петро Холодний-старший, закінчивши природничий факультет Київського університету, викладав фізику. Водночас він активно займався малярством, відвідуючи вечірні заняття у рисувальній школі Миколи Мурашка і «подаючи свої твори на мистецькі виставки». Своїх п’ятьох дітей Петро Холодний виховував у любові до літератури і мистецтва. Як згадувала пізніше Марія, «батько стояв за мольбертом, а дітваки малювали фарбами на папері, лежачи в майстерні на животах». Вдома діти студіювали музичні твори, українську літературу й іноземні мови. У вихованні дітей Холодним допомагали педагоги, зокрема – видатна українська письменниця і просвітителька Софія Русова.
Перша світова війна, буржуазна революція, формування української державності, більшовицький переворот і напад на Україну білих та червоних росіян внесли істотні зміни у їхнє життя. Їхній батько, Петро Холодний-старший, був заступником Міністра освіти в урядах Української народної республіки (за Центральної Ради, Гетьманату і Директорії). Через те, у 1920 році, після окупації Києва російськими більшовиками, він залишив Україну. Спершу був інтернований до Польщі – у табір для українських військових, а згодом емігрував до США. Тоді ж розійшлися життєві шляхи його дітей.
Петро Холодний-молодший спершу виїхав у Берлін, невдовзі повернувся, записався у старшинську школу, але після поразки УНР від російських більшовиків, емігрував з України, зрештою опинився у США. Натомість Марія залишилася в окупованому російськими більшовиками Києві.

Навчання

Окрім усебічної домашньої освіти, Петро Холодний-молодший і Марія Холодна здобували офіційну освіту – навчалися в Київській реальній гімназії. Згодом, у 1922 році, Марія вступила на скульптурний факультет Інституту пластичних мистецтв – у майстерню скульптора Макса Гельмана. Водночас, захопившись монументальним малярством, Марія починає відвідувати заняття у професора Михайла Бойчука в реорганізованому Київському художньому інституті. Дивом вціліла одна з її студентських робіт «Під яблунею» – своєрідна данина бойчуківському «чарівному образу Яблуні», що «виявила неабиякі потенції Марії Холодної в живописі». Ця робота свідчить, «наскільки точно вона розуміла суть новацій Бойчука в актуалізації ідей італійського Проторенесансу, а також візантійської і давньоукраїнської мистецької спадщини».
Окрім того, Марія навчалася у майстерні професора Бернарда Кратка, де викладав художник-авангардист, «український кубофутурист», професор Євген Сагайдачний.
1928 року, коли її улюблені вчителі Бернард Кратко і Жозефіна Діндо брали участь в оформленні Селянського санаторію на Хаджибеївському лимані в Одесі, Марія Холодна, після творчої практики в художньо-виробничій керамічній майстерні у Межигір’ї, де набувала під орудою Оксани Павленко і Павла Іванченка кваліфікацію технолога з рецептур традиційного гончарства, завершила навчання у КХІ.

Кохання

Професор Євген Сагайдачний – ерудит, мандрівник та мистець-експериментатор – захопив уяву молодої екстравагантної студентки, тож вона закохалася і 1926 року вони одружились.
Втім, їхній шлюб тривав недовго… Розчарувавшись у чоловікові, вона розлучається із Сагайдачним, і разом з маленьким сином Петрусем на руках, 1928 року виїжджає до Москви.

Переїзд

У Москві Марія Холодна влаштувалася в керамічну майстерню Державного музею фарфору, де працювала до 1929 року.
Переїзд із Києва став доленосним: Марія Холодна врятувалась від імовірної страти, на відміну від свого Учителя, а також уникла нелегкого емігрантського життя батька і старшого брата.
1932 року Марія вдруге вийшла заміж – за скульптора Ізидора Фріх-Хара, з яким 1934 року переїхала до міста Конаково Тверської області, де вони разом працювали над відновленням заводу фарфору і фаянсу.
У спогадах художниці, опублікованих мистецтвознавцем Романом Яцівим, йдеться, що разом із запрошеними відомими мистцями – В.Фаворським, С.Лєбєдєвою, Й. Чайковим – Марія та Ізидор «приступили до роботи, ліпили, скручували станки, рисували. Вели бесіди про форми і рисунки. Обговорювали кожен зі щойно зароджених творів. Ходили на завод, де поступово знайомились із секретами фаянсової і майолікової технології, з виробничими можливостями. Для більшості з нас все це було зовсім незнайомим, а тому дуже цікавим і надзвичайно захоплюючим».
У 1930-х роках Конаківський фаянсовий завод виробляв предмети ужиткового характеру: посуд, декорований орнаментами, сервізи, тарелі, глеки, горнята, а також – фігуративну пластику малих форм.
Саме цьому жанрові присвятила свою творчість Марія Холодна, створивши фігурки: «Телятниця» (1934), «Жінка зі снопом» (1935), «Дівчина з букетом» (1936). Її емоційний стан відображено в образі української селянки, втіленому у фаянсовій скульптурі «Дівчина із соняшником» (1938), створеній а «акцентованих жовто-синіх колірних співвідношеннях»…

Чужина

У 1930-і роки, коли в Україні цькували «формалістів» і «націоналістів», коли почались репресії українських науковців і творчої інтелігенції, а також розстрілювали «ворогів народу», «шпигунів» і «членів націонал-фашистських угрупувань», коли стратили Михайла Бойчука і кількох його відомих учнів, на Марію Холодну теж почали дивитися «з-під лоба», оминати стороною, адже «бойчукістка».
Проте на чужині їй пощастило залишитися живою.
Під час німецько-радянської війни Марія з родиною, чоловіком і двома дітьми, евакуювалася до Киргизії, де отримала «похоронку» на старшого сина Петруся.
1944 року родина повернулась до Конакова, де Марія продовжила творчу працю. Упродовж 1940-1950-х років Марія Холодна створила скульптурні композиції у техніці фаянсу, теракоти, шамоту, звертаючись у сюжетах до милих її серцю образів українського єства: «Галинка за вишиванням» (1944), «Хлопчик з овочами» (1949), «Бандурист (1950), «Українка з килимком» (1953). А скульптурна композиція Марії Холодної «Сидяча дівчина» була удостоєна бронзової медалі на Міжнародній виставці кераміки у Брюсселі 1958 року.
Твори Марії Холодної зберігаються на чужині – у музейних збірках російської федерації: у Третьяковській галереї, Державному російському художньому музеї, Державному музеї кераміки у м. Кусково. А в експозиції музею Конаковського фаянсового заводу є відділ, присвячений Марії Холодній. Наративи російських музеїв привласнили творчість українки, і воліють або не згадувати про її національне коріння і навчання у Бойчука, або ж, коли згадують, то інтерпретують її долю на свій спосіб: як приклад «правильного» вибору на користь російського життя.

Література

Білокінь С. Бойчук та його школа. – Київ: Мистецтво. – 2017. – С. 236 – 237.
Бойчукізм. Проект «великого стилю». – Київ: «Мистецький арсенал». Співавтори: С. Білокінь, О. Ковальчук, Я. Кравченко, Л. Соколюк та ін. 2018. – 256 с.
Кравченко Я. «Мушу знайти курант своїх предків». До 140-ліття від дня народження українського художника-неовізантиста Петра Холодного // Палац мистецтв. Вісник – культурологічний вимір. – Львів. – 2019. – С. 48 – 49.
Яців Р. Марія і Петро Холодні: творчі долі дітей міністра народної освіти УНР // День. – Київ. – 21.05.2020.