Гурська-Крюков Ольга Сергіївна

Роки життя: 18.03.1902 – с. Коренево на Курщині (нині Росія) – 19.04.1975 – м. Буенос-Айрес (Аргентина).

Коріння

Народилась майбутня мисткиня у шляхетській родині Гурських, що походили з Чернігівщини, а на початку XX століття мешкали на Східній Слобожанщині. Ще в ранньому дитинстві Ольга Гурська переїхала з батьками до Києва, де навчалася у дівочій гімназії.

Прикметно, що місце народження мисткині – історичні терени, які заселялися українцями з пізнього середньовіччя.

У процесі формування модерної української державності, згідно з Постановою Ради Міністрів від 14 серпня 1918 року, значна частина Курщини увійшла до складу України. Проте невдовзі вона зазнала поразки від більшовицької Росії. А результатом делімітації кордону 1925 року між радянськими Україною та Росією, що відбулася під тиском Москви, стало включення історичних українських земель Слобожанщини до складу РСФСР.

Освіта

1924 року Ольга вступила до Київського художнього інституту на малярський факультет, який закінчила у 1929 році. Спершу навчалася у Василя та Федора Кричевських, а згодом проявила здібності й інтерес до стінопису. Відтак упродовж 1927 – 1928 років студіювала на курсі монументального малярства у професорів Лева Крамаренка та Михайла Бойчука.  Тоді ж у майстерні навчався Охрім Кравченко, студентська робота якого «Тіпають коноплі» (1928) дивом вціліла на стіні в аудиторії  КХІ.

Праця

Отримавши 1929 року диплом художника, Ольга влаштувалася на роботу у Київський театр опери і балету, де головним художником працював Борис Крюков. Невдовзі, 1933 року, вони одружилися. Разом із чоловіком Ольга працювала над оформленням книжок для низки видавництв. Проте щасливе родинне і творче життя отруювала атмосфера цькування і репресій, що розгорталися у 1930-і роки і охоплювали дедалі ширші кола української наукової і творчої інтелігенції. Подружжя мистців теж зазнало переслідувань та цькувань з боку радянської влади.

Еміграція

Оскільки під час німецько-радянської війни Ольга з чоловіком перебували в окупованому нацистами Києві, то 1943 року виїхали до Львова, звідти – до Кракова, а згодом оселилися в місті Гмунден в Австрії.

1948 року подружжя Крюкових «разом з донькою і матір’ю, – як писав Ігор Качуровський, – не знати пощо, хіба лише тому, що “всі ж їдуть” емігрували до Аргентини в м. Буенос-Айрес, де її чоловікові, і матері, і їй самій довелося скінчити життя».

Твори

У дипломі Ольги Гурської вказано, що вона за фахом «художниця-станковістка», тож основними темами її олійних полотен став квітковий натюрморт, пейзаж і портрети сучасників. Серед ретельно промальованих квітів привертають особливу увагу «Федеральна зірка», «Квітучий горошок», «Маки», «Гладіоли».

У своїх пейзажах художниця намагалась «схопити основне враження, дати загальний краєвид, перейнятий певним настроєм». А портрет, за словами Ігоря  Качуровського, «був не лише відтворенням певних рис людини, а й насамперед – розкриттям індивідуальної психіки». Це видно у творах «Портрет матері – Лідії Макарухи», «Автопортрет», «Портрет доньки».

Від початку своєї творчої діяльності Ольга Гурська-Крюков брала участь у численних колективних виставках у Києві, Львові, Лінці, Зальцбурзі, Буенос-Айресі, Мар дель Пляті. 1965 року відбулася персональна виставка творів малярства Бориса Крюкова та Ольги Гурської в Українському літературно-мистецькому Клубі в Нью-Йорку, згодом – у Філадельфії.

Пам’яткою творчої співпраці мистецького подружжя Крюкових стали  монументальні образи «Різдва Христового» та «Вознесіння Господнього» для  українського греко-каталицького собору в Буенос-Айресі, які розпочав Борис Крюков, а довершила Ольга Гурська.

Належного визнання з боку земляків в еміграції мисткиня так і не дочекалась. «Енциклопедія Українознавства», що видавалася українцями під егідою Наукового Товариства ім. Тараса Шевченка у Європі (в м. Сарселі), оминула її увагою. Натомість  аргентинський мистецтвознавець, професор Педро Бідарт  запропонував цікаве визначення стилю Ольги Гурської, співставляючи його із музичним мистецтвом:  «порівняння з Равелем та Дебюссі  свідчить про те, що її малярська творчість вкладається в рамки імпресіонізму».

Аналізуючи життєвий і творчий шлях Ольги Гурської, мистецтвознавець Ігор  Качуровський писав: «…їй не довелось тоді перебудовувати свого мистецького світогляду, переходити на засади так званого “соціалістичного реалізму”».

Втім, можна визнати, що й засади українського монументалізму Михайла Бойчука не мали істотного відображення в її творчості.

Література

Ідеї, смисли, інтерпретації образотворчого мистецтва: Українська теоретична думка ХХ століття: Антологія / Упорядник Р.М.Яців. – Частина 3. – Львів: Львівська національна академія мистецтв; Інститут народознавства НАН України: Простір-М. – 2019. – 960 с. – С. 618.

Качуровський І. Малярська творчість Ольги Гурської // Нові дні. – Торонто. –  1972. – С. 18 – 19.

Книга творчости українських мистців поза Батьківщиною / Гол. ред. П. Мегик. – Філадельфія: Нотатки з Мистецтва. – 1981. – С. 252 – 255.

Певний Б. Майстри нашого мистецтва: Роздуми про мистців та мистецтво. – Нью-Йорк: Українська Вільна Академія Наук у США. – Київ: Видавнича група «Сучасність». – 2005. – С. 341 – 362. – C. 362.