Алла Гербурт-Йогансен

Дружина українського поета, письменника й перекладача епохи Розстріляного Відродження Майка Йогансена (син Гай народився 15 серпня 1928 року) і творця української школи монументального мистецтва Михайла Бойчука (донька Ганна народилася після арешту Бойчука – 10 грудня 1936 року).

Син – Гай Йогансен (1928 – ?) – доля невідома.
Донька – Ганна Бойчук-Щепко (1936 – 2022) – журналістка, політична оглядачка радіо «Свобода».

Роки життя: 14.12.1901, Харків – 27.04.1993, Мюнхен (Німеччина).

Родина

Алла Гербурт-Гейбович народилася в Харкові – в сім’ї дворянина, статського радника, професора Харківського технологічного інституту Вікентія Гербурт-Гейбовича, який походив з давньої аристократичного роду Гербуртів із Галичини.

Освіта

Початкову гуманітарну освіту дівчина отримала вдома, а інтерес до мистецтва привів її в майстерню художника-бойчукіста Івана Падалки на графічному факультеті Харківського художнього інституту, який Алла закінчила у 1929 році. Професору Падалці щастило на талановитих дівчат – його школу найкраще представляли Марія Котляревська і Алла Гербурт.

Шлюб

Алла увійшла до літературно-мистецького середовища й одружилася із популярним поетом, письменником і перекладачем Майком Йогансеном.
Коли вони познайомились, Алла не знала української, тож саме завдяки Йогансену вона опанувала мову і стала органічною частиною українського середовища літературного Харкова.
Невдовзі вони оселилися знаменитому Будинку для письменників «Слово».
15 серпня 1928 року в мистецькій родині народився син, якого любовно назвали Гайочок.
Втім, попри любов і творчу співпрацю, уже всередині1930-х років їхній шлюб розпався. У січні 1936 року Майк Йогансен в листі до свого товариша письменника Миколи Бажана лаконічно повідомив: «З жінкою ми розійшлися остаточно. Так сказать, назавжди».

Твори

Алла Гербурт уславилась передусім як дитяча художниця і дитяча письменниця. У її доробку повісті й оповідання для дітей і підлітків «Гнатові пригоди» (1927), «Штани капітана Вілза» (1928), «Сагібова подяка» та «Китайські рибки» (1929). Окрім того, добрий десяток оформлених нею книжечок: задачі-забавки, «загадкові малюнки», розмальовки і витинанки.
Алла малювала і для дорослих читачів. Найкраще видання знаменитого твору Майка Йогансена «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швейцарію (1932) оформила саме вона. Як відзначала тодішня критика, «це була невеличка, але розкішна книжечка – в “рослинній” суперобкладинці з гравюрою на фронтиспісі».
Інша знакова робота Алли Гербурт – обкладинка та ілюстрації до книги Мнухо Брука «Нас тринадцять» (1930). А одна із останніх робіт мисткині цього виду – оформлення збірки поезій «Літо» Максима Рильського (1936).

Кохання

Достеменно невідомо, коли відбулось знайомство Алли Гербурт з Михайлом Бойчуком, але судячи з листування, кохання у них вив’язалось взаємним.
За словами дослідниці Оксани Ременяки: «…їхня зустріч – це могутньої сили короткий спалах у трагічний час, коли особисте щастя видавалось недосяжною розкішшю…».
Вони не могли не познайомитись, адже мали спільне коло друзів. Окрім того, Іван Падалка, учень Бойчука і вчитель Гербурт, теж мешкав у Будинку «Слово», поряд із Василем Седлярем, Анатолем Петрицьким та Вадимом Меллером. А сам Михайло Бойчук упродовж 1933 – 1935 років, разом із учнями, виконував офіційне замовлення – грандіозні фрескові розписи новозбудованого Червонозаводського театру й був змушений постійно курсувати між Києвом та Харковом, хоч і мав службову кімнату у приміщенні театру.
А 10 грудня 1936 року в Алли Гербурт народилася донечка Ганна, батьком якої був Михайло Бойчук, арештований органами НКВС 26 листопада 1936 року. Збережені Аллою Гербурт листи від Бойчука свідчать про переживання і настрій мистця у тих трагічних обставинах.
1939 року вона прийшла на прийом до слідчого НКВД, аби довідатись про долю Михайла Левковича. Слідчий відмовляється щось з’ясовувати, проте залишає на столі документи й виходить з кабінету… В анкеті Бойчука Алла читає: «Вища міра».

Доля

До середини літа 1937 року атмосфера в Харкові стає нестерпною. Жорстокий каток репресій душить дедалі більше «невгодних» режимові особистостей. Аллу Гербурт виселяють з квартири у Будинку «Слово» й вона разом з дітьми переселяється до кімнати подруги Віри Дражевської, дружини Василя Седляра, теж заарештованого НКВС, яка тоді перебралася Москву – подалі від «зачумленого» Харкова.
Остерігаючись наклепів і доносів, друзі та знайомі перестають вітатись, а при зустрічі переходять на інший бік вулиці. Аллу Гербурт звільняють із видавництва, тож вона залишається з двома дітьми без будь яких засобів до існування…
Як пише Оксана Ременяка, «залишивши дітей на сільську дівчину Сашу, яка колись у них з Майком була хатньою робітницею, А. Гербурт 1938 року їде до Москви у пошуках роботи і прихистку».
У селищі Дровніно під Москвою її беруть на роботу до педагогічного училища – вчителем малювання та каліграфії. Трохи оговтавшись, художниця їде до Москви, де влаштовується костюмером і шиє театральні костюми для московських театрів.
Алла повернулася в Україну у 1942 році. Спершу приїхала в Житомир, де отримала статус «фольксдойче», потім – до Києва, а восени 1943 року разом з дітьми емігрувала до Німеччини.

Еміграція

Після завершення війни Алла Гербурт учителювала в українських гімназіях Мюнхена і Нового Ульму (1951 – 1964). Вона провадила активну громадську і творчу діяльність – співпрацювала з Демократичною спілкою українських репресованих, була членкинею Союзу Українок.
Вона також активно працювала як художниця. Створила портрети: «Ганя» (Геллендорф, 1947); «Портрет дочки Ганни в капелюшку» (Мюнхен, 1952); низку пейзажів, натюрмортів, малюнків з пам’яті про минулі роки в Україні «Селяни у місті. Зима 1932 – 1933» (Мюнхен, 1953); «20 років Голодомору» (Мюнхен, 1953); скульптуру «Жінка» (1960-і).
1973 року Алла увійшла до Спілки художників Мюнхена та Південної Баварії.
Померла Алла Гербурт 27 квітня 1993 року в Мюнхені, а поховали її на українському цвинтарі Св. Андрія в Саут-Баунд-Бруку у штат Нью-Джерсі (США).

Література

Білокінь С. Бойчук і його школа. – Київ: Мистецтво. – 2017. – С. 123.
Білокінь С. Невідомий лист Михайла Бойчука // Вісті з України. – Київ – 1989. – № 47. – Листопад.
Кравченко Я. Школа Михайла Бойчука. Тридцять сім імен. – Київ: Майстерня книги: Оранта. – 2010. – С. 76.
Ременяка О. Ненаписаний життєпис Алли Гербурт-Йогансен (Листи Михайла Бойчука до Алли Гербурт) // Образотворче мистецтво. – Київ. – 2022. – № 3 – 4. – С. 90 – 93; 2023. – № 1 – 2. – С. 78 – 81.
Ременяка О. Пам’яті Ганни Бойчук – Щепко (1936 – 2022) // Образотворче мистецтво. – Київ – 2022. – № 3 – 4. – С. 142.
Сенченко І. Було колись / публікація С. Білоконя // Україна. – Київ – 1989. – № 14. – С. 19 – 20; № 15. – С. 12 – 13.