Довженко Григорій Овксентійович

Роки життя: 22.04.1899, с.Полтавка на Миколаївщині – 21.04.1980, м.Київ.

Навчання

Після закінчення земського училища в селі Полтавка (нині Баштанка) у 1913 році, юний Грицько Довженко разом з батьками переїжджає в Акмолінськ (нині Астана, Казахстан). Його батьки – бідні селяни з півдня України спокусилися можливістю розорювати казахські цілинні землі на теренах, підкорених російською імперією.

Утім, долю юного Грицька визначило його захоплення малюванням, що привело його на Курси красних мистецтв у Акмолінську, де він навчався у 1916-1917 роках і вперше познайомився з технікою олійного живопису в дусі реалістичної школи «передвижників». Там учителями Довженка були Ю.Куртуков та В.Волков. Перебуваючи в Акмолінську, молодий художник працював ілюстратором у «Сібцентродруці».

Повернення

Восени 1921 року родина Довженків повернулася в Україну – в село Баштанки. Наступного року Григорій вступив до Художнього інституту в Одесі, де навчається в майстернях професорів Данила Крайнєва і Теофіла Фраєрмана. На третьому курсі він переходить на факультет монументально-прикладного мистецтва у майстерню професора Григорія Комара – досвідченого майстра-монументаліста, який орієнтувався на мистецтво італійського Ренесансу.

Буваючи у Києві, Довженко знайомиться з творчою практикою монументальної майстерні професора Михайла Бойчука, нав’язує дружні взаємини із студентами-монументалістами. Поділяючи теоретичні настанови бойчукістів щодо «розвитку монументального та різних форм виробничого декоративно-прикладного мистецтва», він опиняється у спільноті однодумців і 1925 року вступає до АРМУ.

Творчість

Здобувши перемогу в конкурсі ескізів, молодий художник, разом із професором Григорієм Комарем, взяв участь у розписах Східної торгової палати в Одесі (1927). Орнаментально-декоративні композиції та вісім сюжетних панно було виконано у техніці яєчної темпери по сухому тиньку.  Графічна чіткість постатей вирізнялись барвистою колористикою українського народного мистецтва, вдало поєднаної із ритмікою східної мініатюри.

Серед станкових робіт цього часу виділяються «Пісня про волю» (1926), виконана під впливом «пуанталістичного мазка» Павла Філонова та «Під панським гарапником» (1927), в якій чітко простежуються підходи монументалізму бойчуківської школи, а також пропагандистські кліше  класової ідеології. Відтак, обидві роботи експонувалися на Ювілейній виставці 1927 року «10 років Жовтня».

Влітку 1928 року, закінчивши Одеський художній інститут, разом з іншими випускниками, Григорій Довженко був запрошений до виконання монументальних розписів Селянського санаторію на Хаджибеївському лимані. Знайомство із Михайлом Бойчуком та групою його учнів – Миколою Рокицьким, Антоніною Івановою, Марією Юнак, Кирилом Гвоздиком, Мануїлом Шехтманом, Онуфрієм Бізюковим – справило істотний вплив на молодого художника. Він виконав декоративне оздоблення плафону в залі для глядачів, картуші, обрамлення сюжетних фресок, порталів і вікон.

В ескізах Григорія Довженка проявилося прагнення до стилістичної єдності орнаментальних і сюжетних розписів та спроби монументального вирішення композиційних завдань.

Як згадував пізніше художник, селяни, вперше зайшовши до нового санаторію, захоплювались: «Гарно, мов у церкві!». На все життя він зберіг  вдячну пам’ять про людину, з якою пропрацював того літа, –  професора Бойчука, якого всі поважно називали «наш Учитель».

Опріч розписів Селянського санаторію, у 1929-1930 роках Григорій Довженко разом із Борисом Гурвичем виконав багатометрове темперне панно в залі для глядачів Будинку преси ім. М. Коцюбинського в Одесі.

Після закінчення інституту Григорій Довженко працював художником на Першій Державній кінофабриці в Одесі, де познайомився з видатними майстрами українського кіно – Олександром Довженком та Іваном Кавалерідзе.

Викладач

У 1930 році мистця запросили працювати у КХІ – на архітектурний факультет, де він викладав малюнок і живопис упродовж 1930-1936 років.

Цькування бойчукістів, переслідування, репресії української інтелігнеції сформували тяжку атмосферу і в суспільстві загалом, і в інституті. Це істотно вплинуло на художника, на його спроби вирішувати творчі задачі, пристосовуючись до вимог цензури і лещат соцреалізму. Тож станкові  роботи того часу – «Куркульське гніздо» (1934), «Кожному колгоспнику по корові» (1935), «Шевченко в казематі» (1938) – вже вирішено «в традиціях живопису передвижників».

Повоєння

Евакуйований до Таджикистану в перші дні німецько-радянської війни, 1945 року художник повертається до Києва. 1946 року Довженко починає працювати у  новоствореному Інституті монументального живопису і скульптури при Академії архітектури УРСР, де «розробляє питання синтезу мистецтв». Він стає автором винаходу різьблення по сирому тиньку з розписами на основі поліхлорвінілових синтетичних смол, водночас виступає за відновлення техніки темперного фрескового розпису та мозаїки. Відтак  кінець 1940-х – 1950-і роки – це період повної віддачі художника монументальному мистецтву. У складі творчих груп він займається монументально-декоративним оздобленням селища «Будівельник» у Дніпропетровську (1948-1949), Палацу культури у Новій Горлівці (1950), Палацу культури у Новій Каховці (1953), Палацу культури ім. І.Франка в Донецьку (1955-1956), Палацу культури «Харчовик» у Києві (1957), Музично-драматичного театру в Рівному (1959-1960) та інших громадських будівель.

Найбільш масштабною виявилася праця над монументально-декоративним оздобленням низки громадських і житлових будівель у Новій Каховці. Тут Григорій Довженко «розробляє панно для фризу, люнетів, фронтону Палацу культури, оздоблює сцену Літнього театру». Разом із київським архітектором Мусієм Катерногою він «розробляє й власноруч виконує… більше 50 неповторних орнаментальних панно для фасадів двоповерхових житлових будинків».

Техніку мозаїки та класичної фрески Довженко використав, оформляючи  ресторан у селі Ружечному на Хмельниччині (1966) та Будинок культури «Хімік» у Чернігові (1970). Тут специфіка оздоблення і насичена колористика інтенсивно взаємодіють з архітектурним простором, створюють «враження святкової урочистості».

Під впливом давніх друзів – Сергія Колоса, Охріма Кравченка, Онуфрія Бізюкова, з якими Григорій Довженко відновив товариські й творчі зв’язки наприкінці 1960-х – у 1970-х роках, – мистець звертається до тем національного минулого. Так постають мозаїчні та фрескові образи часів Київської Русі та Хмельниччини. Серед творів цих років вирізняється мозаїчна композиція «Кий, Щек, Хорив і сестра їх Либідь» на фасаді кінотеатру «Ровесник» у Києві (1971), в якій художнику вдалося показати оптично-колористичні можливості смальти – улюбленого матеріалу давньоукраїнських майстрів.

Станкові твори художника – портрети людей мистецтва, численні натюрморти і пейзажі, виконані в техніці темпери, вирізняються конструктивністю композиції, своєрідною стилізацією і декоративними елементами.

А в майстерні художника – мініатюрні фрески та ескізи-замальовки, мальовані для себе, що дивовижно нагадують живописну манеру друзів-бойчукістів 1920-х років…

Вперше глядачі побачили їх на персональній виставці художника, що відбулася через кілька років після смерті Григорія Довженка.

Література

Григорій Довженко. Каталог виставки творів / Вступна стаття та упоряд. В.Рубан. –  Київ. – 1983. – 56 с., іл.

Кравченко Я. Школа Михайла Бойчука. Тридцять сім імен. – Київ: Майстерня книги: Оранта. – 2010. – С. 142 – 145.

Місто Нова Каховка: фрагменти декоративних панно 1952 – 1954 роки. До 120-річчя з дня народження художника-монументаліста Григорія Довженка / Упорядник Т. Євсеєва. – Нова Каховка:  Новокаховське Товариство охорони культурної спадщини. – 12 С, іл.

Присталенко Н. Спогади Григорія Довженка // Людина і світ. Київ. –  1990. –  №3. – С.32 – 35.

Словник художників України. – Київ. –  1973. – С.76.

Шедеври Півдня України – кам»яні вишиванки Нової Каховки. Роботи Григорія Довженка в Новій Каховці 1952 – 1954 роки. – Нова Каховка. – 2016. – 6 с.

Шмагало Р. Словник митців-педагогів України та з України у світі. 1850 – 1950. – Львів. – 2002. – С.37.