Бура-Мацапура Віра

 Роки життя: 05.09.1900, с. Бучки на Чернігівщині (нині Брянська обл., Росія) – 29.01.1991, м.Київ.

Освіта

Віра Бура народилася у збіднілій шляхетській родині давнього козацького роду, що належав до Стародубського полку. Батьки розуміли важливість освіти, тож Віра навчалася в гімназії у Новгород-Сіверському, де її першим учителем, був викладач рисунку й живопису Антон Райлян – вихованець Петербурзької академії мистецтв.

Після закінчення гімназії у 1919 р., Віра Бура залишилася працювати вчителькою у школі рідного села. У вересні наступного року відділ народної освіти Стародубського повіту направив молоду художницю до Києва «для продовження навчання в Академії Мистецтв», але вона не склала іспитів. Проте Віра залишилась у Києві, почала працювати медсестрою у Жовтневій лікарні, а водночас відвідувала зразкові художньо-педагогічні курси при Інституті пластичних мистецтв, де викладали Марія Трубецька і Кость Єлева.

Працюючи в лікарні, Віра отримала направлення на вступ в Інститут пластичних мистецтв – у майстерню монументального мистецтва професора Михайла Бойчука.

Студентка

«На першому курсі, – як згадує сама художниця,  –  Михайло Львович навчав техніки темперного живопису. Пам’ятаю одне із завдань: мені дали дерев’яну дошку розміром приблизно 20х30 см, яку після шліфування треба було покрити підготовленим за правилами ґрунтом. На сухий ґрунт я олівцем наносила контур композиції. Вона була абстрактною, складалась із геометричних площин. Після цього я перейшла до приготування фарб: за два дні до покриття площини розбивалося яйце. Залишаючись відкритим, воно псувалось і перетворювалось у клейку масу. Кольоровий пігмент розтирався курантом з водою і до нього додавалася ця яєчна маса. Кольори я вибрала  мої улюблені: синій, блакитний, зеленкуватий, сірий. По ґрунту фарби треба було покривати дуже рівно, відповідно до композиції. Моя робота сподобалась Михайлу Львовичу за тональністю і м’ягким поєднанням кольорів та відтінків. Він поніс показувати її студентам старших курсів».

За порадою Софії Налепінської-Бойчук, Віра перевелася на новостворений поліграфічний факультет Київського художнього інституту, що тоді розташувався у двоповерховій споруді митрополичого будинку на подвір’ї Софійського собору, і присвятила себе мистецтву графіки.

Про Налепінську-Бойчук й навчання в КХІ протягом 1924 – 1929 років Віра згадувала: «Софія Олександрівна… була педагогом високої ерудиції. Під час занять вона підсідала до вихованців з  олівцем у руках, пояснювала і показувала, як можна урізноманітнити малюнок, підкреслити деталі, досягти плавності ліній. При цьому завжди зберігала первинний авторський задум композиції, знаходячи в ньому цінне, притаманне саме цьому студентові. Тематику композицій вона радила брати  з реального життя, добре знайомого автору».

Відтоді збереглася її ксилогравюра «Провізор» та дві незакінчені композиції олівцем: «Біля хворої» та «В керамічній майстерні». На звороті останньої роботи «залишилась схематична побудова, зроблена олівцем Софією Оексндрівною під час пояснення».

Ці малюнки створені упродовж 1924 року, коли Віра ще поєднувала навчання з роботою у лікарні, «тому й теми були відповідні».

Іншими наставниками Віри в КХІ були Іван Плещинський та Василь Касіян.

Через посилення ідеологізації суспільства упродовж другої половини 1920-х років, художники зобов’язані були регулярно представляти теми суголосні із політичними обставинами. Тож на ювілейну виставку «10 років Жовтня» у 1927 році художниця подала літографію «Боротьба за Арсенал», що прославляла більшовицьке повстання в Києві проти Української Народної Республіки.

Упродовж цих років студенти-графіки працювали над оформленням друкованих видань, розробляли рекламні плакати у широкому діапазоні: від мінеральної води і цигарок до театральних вистав і художніх кінофільмів.

У доробку Віри Бури, тоді студентки-четвертокурсниці, з’явився «виразного кольору і композиції плакат до кінофільму „Крізь сльози” за твором Шолом-Алейхема, що був премійований на конкурсі ВУФКУ в 1928 році».

Творчість

Після закінчення Інституту Віра Бура отримала направлення на стажування у київське дитяче видавництво «Культура», де була ілюстраторкою видань для дітей, а пізніше – співпрацювала як ілюстраторка з видавництвами «Мистецтво», «Радянська школа», «Наукова думка».

З початком тридцятих років Віра Бура-Мацапура відмовляється від деревориту і плакатної гуаші, що їх розвивали графіки-бойчукісти, натомість створює офорти, працює в манері олівця, поєднує акварель і туш – характерні графічні техніки доби «соціалістичного станковізму».

У тематиці її творів теж відчуваються відповідні зміни: вона створила серіяю пейзажів Кавказьких гір (1937), серію замальовок «По лермонтівських місцях» (1940), а також – декоративно-колористичні пишні натюрморти за східними мотивами. Однак, як зауважив дослідник творчості художниці Данило Нікітін: «В жодному з творів не відчути надмірного пафосу і солодкуватості, зазвичай присутніх у мистецтві кінця 30-х».

Деякі з акварельних пейзажів цього періоду були експоновані на Першій художній виставці Спілки українських художників, що відкрилася 15 серпня 1942 року в окупованому Києві, й була організована для, як писала тодішня преса: «виявлення художніх сил міста та поліпшення їх матеріального становища». Реальне життя в окупованому Києві знайшло відображення у серії суворо-похмурих офортів, із зображенням палаючих будівель та зруйнованого Хрещатика: «Особливо вражає монумент Т.Шевченка, постать якого звернена на охоплений полум’ям університет».

Чи подавала художниця свої офорти та замальовки на Другу художню виставку українських мистців у червні 1943 року, де експонувалися твори вцілілих учнів майстерні Михайла Бойчука, станом на сьогодні точних відомостей немає.

У повоєнні роки мистецтво оформлення книги переживало свої не найкращі часи й зводилося в основному до проектування обкладинок. Втім, створені Вірою Бурою-Мацапурою ескізи свідчать про майстерність виконання художницею навіть найпростіших завдань.

До відкриття у 1949 році Державного музею Тараса Шевченка у Києві, директором якого упродовж 1944 – 1950 років був її чоловік – Микола Мацапура, мисткиня створила суворо-класичний портрет поета, в характерній для того часу й суголосній із соцреалістичними вимогами «революційно-психологічній» манері.

Упродовж наступних десятиліть мисткиня продовжує працювати за професією художника-поліграфіста, уникаючи в мистецькому середовищі  розмов про своє навчання у майстерні Михайла Бойчука. Водночас Віра Бура-Мацапура зберігала «як найцінніший скарб» у шухляді секретеру невеличкі графічні аркуші, створені протягом навчання у КХІ.

Про те, що належала до кола «бойчукістів» художниця записала у своєму щоденнику, фрагменти з якого були опубліковані Тетяною Мацапурою, донькою художниці, вже після її смерті.

Література

Білокінь С. Бойчук та його школа. – Київ: Мистецтво. – 2017. – С. 116 – 117.

Бойчук і бойчукісти, бойчукізм. Каталог / Автори-упорядники О.Ріпко та Н.Присталенко. – Львів. – 1991. – С. 48-49.

Блюміна І., Мацапура Т. Майстер графічного мистецтва (До 100-річчя від дня народження В.І. Бури-Мацапури) / Українська Академія Мистецтва. Дослідницькі та науково-методичні праці. Випуск 7. – Київ – 2000. – С.282-284.

Бура В. (Мацапура). Відлуння студентських років / Українська Академія Мистецтва. Дослідницькі та науково-методичні праці. Випуск 1. –  Київ. – 1994. – С.99-107.

Бура-Мацапура В. Спогади про моїх учителів М.Бойчука і С. Налепинську-Бойчук / Українська Академія Мистецтва. Дослідницькі та науково-методичні праці. Випуск 13. – Київ. – 2006. – С. 52-57.

Виставка творів Віри Бури-Мацапури. Буклет. Київ – 2000. – 8 с.

Життя в мистецтві. Художниця В.І. Бура-Мацапура / Упорядник Мацапура Т.М. – Київ: Пульсари. – 2014. – 152 с., іл.
Кравченко Я. Школа Михайла Бойчука. Тридцять сім імен. – Київ: Майстерня Книг: Оранта. – 2010. – С. 126-129.

Малаков Д. Художнє життя Києва у 1942-1943 роках / Українська Академія Мистецтва. Дослідницькі та науково-методичні праці. Випуск 8. – Київ – 2001. – С. 158-168.

Михайло Бойчук та його школа монументального мистецтва / Кер. проекту А. Мельник. – Київ: НХМУ – 2010 (2012). – С. 116 – 117.

Нікітін Д. З когорти бойчукістів. // Образотворче мистецтво. – Київ. – 2000. – № 3-4. – С.38.

Ріпко О. У пошуках страченого минулого. –  Львів. – 1996. – С.243-244.

Шевченківський словник у двох томах. / За ред. А.Кудрицького. – Київ – 1978. – Том перший. – С. 91.

Художниця В.І. Бура-Мацапура / Упорядник Мацапура Т.М. – Київ: Пульсари. – 2014. – 152 с., іл.
Кравченко Я. Школа Михайла Бойчука. Тридцять сім імен. – Київ: Майстерня Книг: Оранта. – 2010. – С. 126-129.

Малаков Д. Художнє життя Києва у 1942-1943 роках / Українська Академія Мистецтва. Дослідницькі та науково-методичні праці. Випуск 8. – Київ – 2001. – С. 158-168.

Михайло Бойчук та його школа монументального мистецтва / Кер. проекту А. Мельник. – Київ: НХМУ – 2010 (2012). – С. 116 – 117.

Нікітін Д. З когорти бойчукістів. // Образотворче мистецтво. – Київ. – 2000. – № 3-4. – С.38.

Ріпко О. У пошуках страченого минулого. –  Львів. – 1996. – С.243-244.

Шевченківський словник у двох томах. / За ред. А.Кудрицького. – Київ – 1978. – Том перший. – С. 91.