Сагайдачний Євген Якович

Роки життя: 22.06.1886, м.Херсон – 21.08.1961, м.Косів на Прикарпатті.

Мандрівник

Євген Сагайдачний — уродженець Херсона, міста, шо дало україському мистецькому авангарду ціле сузір’я імен: Давид і Володимир Бурлюки, Олександр Кручених, Михайло Ларіонов, Володимир Мейєрхольд. Родина переїхала до Петербурга, коли Євген ще був дитиною. Там він закінчив першу гімназію і вступив на юридичний факультет університету, однак швидко залишив навчання. Натомість влаштувася юнгою на торговому кораблі, завдяки чому побував у Каїрі, Константинополі й Неаполі.
Там він мав можливість ознайомитися з єгипетським, візантійським і ренесансним мистецтвом, а також — із модерними європейськими течіями кубізму й футуризму. Юнак усвідомив, що малярство і скульптура — це його покликання. Однак Петербурзька академія мистецтв з її «засушеним академізмом» не вабила Сагайдачного.

Освіта

Він обирає приватні студії-майстерні професорів-художників Дмитра Кардовського та Яна Ціонглінського, популярні в молодіжному мистецькому середовищі столиці. Імовірно, саме там Сагайдачний познайомився із двома Софіями — Бодуен де Куртене та Налепінською, які теж навчалися у польських імпресіоністів. Окрім цього, Сагайдачний відвідує заняття в училищі барона Штігліца, де пропагувалися пошуки в царині народного мистецтва.

Пошуки

Захоплення авангардом приводить молодого Сагайдачного до мистецьких угрупувань «Вінок» Давида Бурлюка і «Трикутник» Миколи Кульбіна, де він виставляв свої твори у 1909 — 1910 роках. У листопаді 1909 року молоді мистці Петербурга створили об’єднання «Союз молоді», «в якому Євген Сагайдачний відігравав значну роль». Перша виставка новоутвореної групи відбулася у березні 1910 року в Петербурзі та в Ризі. Сагайдачний експонував свої авангардні композиції «Медальйон» і «На світанку».
Того самого року художник виставляв свої твори в Москві — на виставці найрадикальнішої авангардної групи російської імперії «Бубновий валет».
Випробувавши себе в різних напрямах авангардного малярства, Євген Сагайдачний разом із Софією Бодуен де Куртене, ученицею школи Михайла Бойчука паризького періоду, та Михайлом Ле-Дантю, який популяризував творчість грузинського примітивіста Ніко Піросманішвілі, на виставках «Союзу молоді» пропагував «ідею первинності в мистецтві примітиву та народної творчості».

Львів

За порадою Софії Бодуен де Куртене, 1911 року Сагайдачний їде до Львова, де група неовізантистів Михайла Бойчука готується до фрескових розписів каплиці Дяківської бурси. Познайомившись із Учителем, Євген, під орудою Бойчука, вивчає техніку і опановує секрети темперного яєчного розпису, а також пізнає основні засади бойчуківського неовізантизму. На сьогодні складно встановити, які розписи каплиці були виконані саме Сагайдачним, проте взявши в них участь, художник «об’єднав в єдину цілісну систему мистецтво українського авангарду, що розвивався по обидві сторони кордону».

Росія

Повернувшись в Росію, Сагайдачний, разом з іншими прихильниками мистецтва примітиву Михайлом Ларіоновим і Галиною Гончаровою, у 1912 – 1913 роках виставляє свої твори у лівому об’єднанні «Ослиний хвіст».
Твори цього періоду «Турки у човнах», «Вулиця в Туреччині», «Носильники», «Мул», «Коні» – за стилістичними ознаками можна визначити як «неоімпресіоністичний примітив». Протягом наступних кількох років Євген Сагайдачний поринає у строкате мистецьке життя Москви і Петербурга.

Україна

Восени 1917 року Євген Сагайдачний приїздить до Києва і вступає до новоствореної Української академії мистецтва — в майстерню професора Михайла Бойчука. Водночас він працює художником у театрах міста.
У 1919 році Академія відряджає мистця до Ніжина – підвищувати кваліфікацію мистецьких кадрів у тамтешніх художніх майстернях.
Згодом його направляють в Миргородський керамічний технікум, де Сагайдачний викладав рисунок, малярство і скульптуру.
У 1922 році УАМ присвоює художнику Сагайдачному звання професора, доручає організацію скульптурного факультету й викладання дисциплін скульптури і рисунку. Перебуваючи під впливом професора Бойчука, мистець розвиває ідеї монументалізму, вивчає давні фрескові розписи українських церков, колекціонує народну вишивку й килими.
Євген Сагайдачний, поряд із Давидом Бурлюком, Анатолем Петрицьким, Михайлом Бойчуком, Василем Седлярем та Іваном Вроною, входив до складу ініціативної групи, що восени 1925 року організувала АРМУ.
До початку 1930-х років Сагайдачний викладав у КХІ, а також, разом із друзями-бойчукістами (Василем Седлярем, Оксаною Павленко, Павлом Іванченком, Катериною Бородіною) — у Межигірському художньо-керамічному технікумі, що 1928 року був реорганізований у вищий навчальний заклад, проте закритий вже 1930 року.

Твори

Станкові твори мистця, виконані у 1920-і роки в техніці яєчної темпери, свідчать про своєрідність відображення автором народного життя. На картині «Вулиця» сцена сільського повсякдення перетворюється на монументальну композицію. У творі «Бандурист» стилістика народної картини вдало поєднується із новітніми досягненнями у трактуванні форми й композиції. Так само у композиції «Молодиця»: через синтез традиційного і сучасного мистецтва створено самобутній образ української жінки.
Окрім живопису, творчо-стилістичні пошуки Сагайдачного проявилися у скульптурі, що її можна умовно охарактеризувати як «кубофутуристичний бойчукізм». Проте пластичні композиції Сагайдачного під назвами «Робітник з молотком», «Жінка навколішки», «Жінка в плахті», «Жінка, що молиться» відомі лише з літературних джерел, оскільки знищили в період боротьби з «антинародним формалізмом».

Особисте

Самобутній український кубофутурист і мистець-експериментатор, професор Євген Сагайдачний, захопив уяву неординарної двадцятитрирічної студентки Марії Холодної, яка навчалася на скульптурному факультеті. 1926 року вони побралися, однак шлюб виявився нетривалим. Після закінчення КХІ Марія із «сином Петрусем виїжджає до Москви».

Луганськ

Через початок масових репресій проти української творчої інтеліганції, а також через цькування «націоналістів» і «формалістів» у КХІ, 1932 року Євген Сагайдачний змушений був перевестися в Луганськ. Там викладав художні дисципліни на робітничому факультеті, що готував вступників до реорганізованого Київського інституту пролетарської мистецької культури. Сагайдачний учив майбутніх студентів малювати фрески і власноруч виготовляти темперні фарби, розтираючи природні пігменти з яєчним жовтком. За сумісництвом він викладав рисунок і живопис в художньому технікумі Луганська (1932 — 1936) та Дніпропетровська (1936 — 1937).
Після участі в офіційних виставках в Луганську 1934 року і Сталіно (нині Донецьк) 1935 року, його творам причепили ярлик «формалізму».
Однак звинуватити одного із засновників «російського авангарду» в «українському буржуазному націоналізмі» не вдалося, і це зберегло художникові життя трагічного 1937 року.
«Смертний вирок замінено штучним забуттям та висилкою на периферію».
1944 року, після вигнання нацистів з Луганська, в місті панували холод, голод, розруха. НКВД запровадило чіткий поділ мешканців на групи, проставляючи в паспортах позначки: «був при окупації», «в полоні», «родичі репресовані». Уникаючи можливих репресій і переслідувань з боку НКВД, Євген Сагайдачний влаштовується на посаду методиста обласного Будинку народної творчості й невдовзі переїжджає у Чернівці. За сумісництвом викладає у місцевому ремісничо-керамічному училищі.

Гуцульщина

На запрошення директора Косівського училища прикладних мистецтв Олексія Соломченка, 1947 року художник з дружиною переїжджає у Косів — на викладацьку роботу. Тут він до 1957 року читав курс лекцій з історії мистецтва, вів заняття з рисунка, живопису і скульптури. Як згадував Олексій Соломченко: «Студенти любили відвідувати його лекції, бо Сагайдачний викладав матеріал доступно, природно, живою мовою, а не сухими трафаретами».
Мистець щиро захоплюється природою, життям і побутом Гуцульщини. Він малює краєвиди, зарисовує характерні типажі на празниках та ярмарках, фіксує дерев’яні церкви і житло, фрагменти інтер’єрів, зразки вишивок і ткацтва: «Ярмарок у Косові» (1946), «Коні на випасі» (1949), «З Соколівки до Яворова» (1951), «Квіти бараболі» (1952), «Хата Гринюка» (1954).
Всередині 1950-х років, разом із художниками-бойчукістами – киянином Сергієм Колосом і львів’янином Охрімом Кравченком – Євген Сагайдачний започаткував виїзди на пленери мальовничих краєвидів Яворова, Ясенова, Річки, Брусного та Пістиня на противагу львівським художникам кола Романа Сельського та Григорія Смольського, які більше полюбляли «карпатські сезони» у Дземброні й Космачі, засновані ще Казимиром Сіхульським. До цього періоду відносяться твори Сагайдачного «Вербовець» (1956), «Дорога на Пістинь» (1957), «Дорога на Яворів» (1958), «Смодне» (1959), «Околиця Косова» (1960).
Водночас художник захопився збиранням витворів народних майстрів — різьбярства, ткацтва, писанкарства й мосяжництва — як сучасних, так і минулого століття. Згодом його колекція творів народного мистецтва стала основою Косівського міського музею декоративно-ужиткового мистецтва Гуцульщини ХVІІІ—ХХ ст.
Аналізуючи косівський період творчості Євгена Сагайдачного, професор Володимир Овсійчук у 1968 році писав: «Він зміг сказати про гуцулів своє слово. У численних зарисовках, акварелях, художник не прагне до красивості, а навпаки, уникає найменшої поверхової ілюстративної констатації… Він любить змальовувати гуцулів біля своїх хат, на майданах біля церкви, а ще більше – на ярмарках. Ось де його шукання минулих років не пройшли марно. У цих композиціях досягнута монументальність при ощадних художніх засобах….»
Усе як колись напучував товариш і вчитель — Михайло Бойчук.

Відхід

Спекотного серпневого ранку 1961 року Євген Сагайдачний, як завжди, вибирався з улюбленим етюдником на мандрівку в гори. Та серце сімдесятип’ятирічного художника не витримало далекої дороги…
У Львові, 1969 року, відбулася посмертна виставка творів Євгена Сагайдачного, проте альбом-монографія його творчості, створений викладачами Косівського інституту прикладного і декоративного мистецтва, донині не вийшов друком у світ…

Література

Бойчук і бойчукісти, бойчукізм. Каталог виставки. / Автори-упорядники О.Ріпко та Н. Присталенко. – Львів. – 1991. – С.71 – 72.
Великие художники. Михаил Бойчук и его школа. Часть 99. – Київ. – 2005. Енциклопедія Українознавства. – Т.7. – Львів. – 1998. – С. 2686.
Кравченко Я. Школа Михайла Бойчука: Євген Сагайдачний та Охрім Кравченко як виразники ідей бойчукізму в західноукраїнському малярстві другої половини ХХ століття // Скрижалі. Декоративне мистецтво і дизайн. – Київ-Чернівці: «Родовід». – 2009. – С. 25 – 30.
Кравченко Я. Школа Михайла Бойчука: Сергій Колос, Євген Сагайдачний та Охрім Кравченко як виразники ідей бойчукізму в малярстві карпатського регіону др.. пол.. ХХ ст. // Вісник Львівської національної академії мистецтв. Ерделівські читання. Спецвипуск VІІІ. – Ужгород. – 2009. – С. 52 – 67. Кравченко Я. Школа Михайла Бойчука. Тридцять сім імен. – Київ: Майстерня книги – Оранта. – 2010. – С. 218 – 223.
Нога О., Кодлубай І., Девдюк Т. та ін. Три всесвітньо невідомі постаті українського авангарду: Євген Сагайдачний. Михайло Гаврилко. Наталія Давидова. – Львів. – 1994. – С.6 – 39.
Овсійчук В. Художник Євген Сагайдачний // Жовтень. – Львів. – 1968. – №1. – С.115 – 121.
Ріпко О. У пошуках страченого минулого. – Львів. – 1996. – С. 272. Сагайдачна З. Чуйне серце художника // Жовтень. – Львів. –1971. – №10. – С.94 – 114.
Словник художників України. – Київ – 1973. – С.200.
Соломченко О. Євген Сагайдачгний // Образотворче мистецтво. – Київ – 1999. – № 1 – 2. – С.75 – 77.
Український модернізм.1910-1930 /Альбом. – Хмельницький. – 2006. – С. 264 – 265.
Шмагало Р. Словник митців-педагогів України та з України у світі. – Львів. – 2002. – С.82.