Микола Андрійович Рокицький

Роки життя: 06.04.1901 р., с.Заріччя біля Володимира-Волинського – 14.02.1944*, м. Київ

Коріння

Народився Микола Рокицький на Волині – в родині мірошника у селі Заріччя на лівому березі річки Луги поблизу Володимира-Волинського. У 1908 – 1914 роках  навчався у Володимир-Волинському чоловічому училищі. Під час Першої світової війни родина Рокицьких змушена була евакуюватися до Києва, де й проявились мистецькі здібності майбутнього художника.

Навчання

Ще здобуваючи освіту в Київському художньому училищі впродовж 1918 – 1920 років, Микола Рокицький активно працював у Державних виробничих художньо-декоративних майстернях, разом із вихованцями професора Михайла Бойчука з майстерні монументального мистецтва УАМ. Рокицький  брав участь в оформленні Київського оперного театру до Всеукраїнського з’їзду повітових виконкомів (1919), а також – в оформленні приміщення клубу ТООЧК (1919-1920). Маючи досвід співтворчості, у 1920 році вступив у майстерню монументального живопису Михайла Бойчука, зі студентами якої брав участь в оформленні залу до обласного з’їзду Рад у Харкові (1921).

Як згадувала пізніше Оксана Павленко: «З нами був Микола Рокицький, наймолодший із бойчукістів. Михайло Львович опікувався ним, збирав їжу, щоб Миколі дати. Жалів його: “Йому найбільше потрібно, він же росте!”».

В той період, ще бувши студентом, Рокицький створив станкові композиції «Пралі», «Коло куреня», «Біля яблуні» (1920-1923).

У 1927 році Микола Рокицький закінчив малярський факультет Київського художнього інституту, тоді ж став членом АРМУ.

Твори

Трагічною стала доля дипломної роботи художника – фрески «Початок будівництва. Зміна» (1927) – на стіні майстерні монументального живопису КХІ. Увесь простір фрески займають постаті робітників з тачками і лопатами. Фігури у різноманітних ракурсах подано в одній площині – без застосування законів лінійної перспективи, що робить композицію подібною до старовинних фресок Проторенесансу. Проте цю фреску, так само як «Пейзаж з козами», по-варварському знищили після реорганізації інстититу на початку 1930-х рр. За спогадами художника Василя Овчинникова: «Тоді були знищені майже всі роботи студентів монументального відділу. Знищили їх як крамолу – боязко, з острахом».

Одразу після закінчення інституту художник бере активну участь у виставках, експонуючи станкові полотна робітничої тематики, виконані в техніці темпери й суголосні із соціо-політичним контекстом другої половини 1920-х років: цикл «Доменний цех», «Ковалі» (1927-1929).

Картина молодого художника «Яблуня», виконана в техніці темпери, була експонована на Всеукраїнській  виставці 1927 року й одразу привернула увагу глядачів. До цієї теми зверталося багато учнів майстерні Бойчука – Тимко Бойчук, Оксана Павленко, Антоніна Іванова, Іван Падалка, Охрім Кравченко. Проте твір Миколи Рокицького вирізняється з-поміж них усіх.

У композиції роботи й колірному вирішенні відчутне захоплення художника мистецтвом раннього Відродження. Окрім зовнішніх рис, в яких він взорується на мистецтво попередників, у картині вже проступає індивідуальний почерк художника. Рокицький прагнув поглибити  символізм однойменної композиції Михайла Бойчука. Коли Вчитель зобразив матір і сина біля яблуні, що символізувала у творах бойчукістів дерево життя, то учень вклав у свій сюжет ідею взаємозв’язку поколінь: дитинства, зрілості й старості. Зворушливе ліричне почуття передано в цьому творі напрочуд тонко, гармонійно: як за містом, так і за формою. За влучною характеристикою відомого теоретика бойчукізму Євгена Холостенка: «Тут відобразились кращі національні традиції українського народного мистецтва».

Наступним етапом творчості Миколи Рокицького стала участь у розписах Селянського санаторію на Хаджибеївському лимані ім. ВУЦВК в Одесі (1928). Йому належить фресковий розпис «Свято врожаю», виконаний у співавторстві з  Кирилом Гвоздиком, Мануїлом Шехтманом та Олександром Мизіним. Загальне вирішення фрески відзначалося монументальністю, ритм багатофігурної композиції об’єднував її в єдине ціле, підпорядковане центру – «демонстрації з першим трактором на селі».

Трансформація

Перебуваючи під впливом дедалі жорсткішого політичного тиску на культурне життя, звуження тем і обмеження засобів творчого самовираження мистців України, у 1932 р. художник звернувся до історично-революційної тематики – створив композицію «Оборона Луганська». Ця багатофігурна монументальна композиція з ритмічною організацією площини та психологічною виразністю персонажів засвідчила зростання напруги між творчими пошуками і майстерністю мистця та накинутими зовні рамками соцреалізму, обв’язковими до виконання. Після відомої постанови 1932 року Микола Рокицький був розкритикований за «формалізм і стилізацію».  Своєрідною підтримкою мала би послужити  монографія Євгена Холостенка, присвячна творчості мистця, видана в Харкові 1933 року, проте вона не врятувала художника від подальшого ідеологічних нападок, а монографія Холостенка стала бібліографічною рідкістю і не могла вплинути на зміни політичного клімату. Тож Рокицький відмовляється від принципів бойчукізму й переходить «на рейки радянського соціалістичного реалізму».

Плодом цієї трансформації стала картина «Похорон бойового товариша» (1935), а також – серія картонів для тематичних декоративних килимів з радянською орнаментальною емблематикою.

Тематична і стилістична трансформація поліпшила ситуацію художника, відбулися зміни у приватному житті: всередині 1930-х років він одружився із Зінаїдою Саньковою, невдовзі народилася донька Майя, покращились побутові умови. До цього часу відносяться твори «Портрет дружини» та «Автопортрет» (1935), «Портрет жінки з кішкою» та «Хвора» (1939).

Доля              

Маючи, як творчий працівник, бронь на евакуацію до Самарканду, Микола Рокицький був мобілізований на початку німецько-радянської війни до червоної армії. Проте невдовзі потрапив у оточення, відтак – полон, голод, антисанітарія, нацистський концтабір у Полтаві. Зрештою,  хворого й знеможеного художника відпускають додому.

«42-річний Микола Рокицький перетворився на старого сивого діда».  Переживши дизентирію, тиф і туберкульоз, він дочекався вигнання нацистів з Києва, але холодної й голодної осені 1943 року не пережив*. Похований на Лук’янівському цвинтарі у Києві.

Спадок

Знав і умів Микола Рокицький багато. Проте політичний режим намагався використати його знання і майстерність, як і таланти інших бойчукістів, в ідеологічному протистоянні із самобутнім українськом мистецтвом, його спроможністю поєднувати традицію із авангардистськими експериментами. Безслідно зникли майже всі твори Миколи Рокицького. Проте не зникла пам’ять про художника-бойчукіста. 2001 року в рідному селі художника на стіні Будинку культури встановлено меморіальну дошку з портретом мистця. А 2020 року, завдяки старанням його земляків, Володимир-Волинській дитячій художній школі присвоєно ім’я Миколи Рокицького.

* В усіх довідкових виданнях подається 1944 рік як дата смерті художника. Однак за спогадами інститутського товариша Василя Овчинникова, Микола Рокицький помер 11 листопада 1943 року.

Література

Використані джерела

Білокінь С. Біля яблуні // Україна. – Київ. – 1989. – № 15. – С.23 – 24.

Білокінь С. Бойчук та його школа. – Київ: Мистецтво. – 2017. – С. 206 – 209.

Бойчук і бойчукісти, бойчукізм. Каталог виставки. / Автори-упорядники О.Ріпко та Н.Присталенко. – Львів. – 1991. – С. 70 – 71.

Друченко М. Зоря Миколи Рокицького // Образотворче мистецтво. Київ. – 2001. – №3. – С.30.

Енциклопедія Українознавства. – Т.7. – Львів. – 1998. – С.2557 –  2558.

Кравченко Я. Школа Михайла Бойчука. Тридцять сім імен. – Київ: Майстерня книги – Оранта. – 2010. – С. 208 – 213.

Михайло Бойчук та його школа монументального мистецтва / Автори вступних статей М. Шкандрій, Л. Ковальська, Н. Присталенко. – Київ: НХМУ. – 2010 – (2012). – С. 214 – 217.

Овчинников В. Бойчукіст Микола Рокицький // Українська Академія Мистецтв. – Випуск 8. – Київ – 2001. – С. 300 – 307.

Овчінніков В. Спогади про навчання в Київському художньому інституті (публікація документа) / Вступ та підготовка до друку О. Кашуба-Вольвач // Сучасне мистецтво. – Київ – 2020. – Вип. 7. – С. 271 – 291.

Ріпко О. У пошуках страченого минулого. – Львів. – 1996.  – С.272.

Саварчук П. Рокицький і наш час//Образотворче мистецтво – Київ. – 2001. – №3. – С.31 – 32.

Словник художників України. – Київ. – 1973. – С.197 – 198.

Український модернізм. 1910-1930/Альбом. – Хмельницький. – 2006. – С.262 – 263.

Холостенко Є. Микола Рокицький. – Харків: РУХ. – 1933.