Микола Андрійович Рокицький

Роки життя: 06.04.1901 р., с.Заріччя біля Володимира-Волинського – 14.02.1944*, м. Київ

Коріння

Народився Микола Рокицький на Волині – в родині мірошника у селі Заріччя на лівому березі річки Луги поблизу Володимира-Волинського. У 1908 – 1914 роках  навчався у Володимир-Волинському чоловічому училищі. Під час Першої світової війни родина Рокицьких змушена була евакуюватися до Києва, де й проявились мистецькі здібності майбутнього художника.

Навчання

Ще здобуваючи освіту в Київському художньому училищі впродовж 1918 – 1920 років, Микола Рокицький активно працював у Державних виробничих художньо-декоративних майстернях, разом із вихованцями професора Михайла Бойчука з майстерні монументального мистецтва УАМ. Рокицький  брав участь в оформленні Київського оперного театру до Всеукраїнського з’їзду повітових виконкомів (1919), а також – в оформленні приміщення клубу ТООЧК (1919-1920). Маючи досвід співтворчості, у 1920 році вступив у майстерню монументального живопису Михайла Бойчука, зі студентами якої брав участь в оформленні залу до обласного з’їзду Рад у Харкові (1921).

Як згадувала пізніше Оксана Павленко: «З нами був Микола Рокицький, наймолодший із бойчукістів. Михайло Львович опікувався ним, збирав їжу, щоб Миколі дати. Жалів його: “Йому найбільше потрібно, він же росте!”».

В той період, ще бувши студентом, Рокицький створив станкові композиції «Пралі», «Коло куреня», «Біля яблуні» (1920-1923).

У 1927 році Микола Рокицький закінчив малярський факультет Київського художнього інституту, тоді ж став членом АРМУ.

Твори

Трагічною стала доля дипломної роботи художника – фрески «Початок будівництва. Зміна» (1927) – на стіні майстерні монументального живопису КХІ. Увесь простір фрески займають постаті робітників з тачками і лопатами. Фігури у різноманітних ракурсах подано в одній площині – без застосування законів лінійної перспективи, що робить композицію подібною до старовинних фресок Проторенесансу. Проте цю фреску, так само як «Пейзаж з козами», по-варварському знищили після реорганізації інстититу на початку 1930-х рр. За спогадами художника Василя Овчинникова: «Тоді були знищені майже всі роботи студентів монументального відділу. Знищили їх як крамолу – боязко, з острахом».

Одразу після закінчення інституту художник бере активну участь у виставках, експонуючи станкові полотна робітничої тематики, виконані в техніці темпери й суголосні із соціо-політичним контекстом другої половини 1920-х років: цикл «Доменний цех», «Ковалі» (1927-1929).

Картина молодого художника «Яблуня», виконана в техніці темпери, була експонована на Всеукраїнській  виставці 1927 року й одразу привернула увагу глядачів. До цієї теми зверталося багато учнів майстерні Бойчука – Тимко Бойчук, Оксана Павленко, Антоніна Іванова, Іван Падалка, Охрім Кравченко. Проте твір Миколи Рокицького вирізняється з-поміж них усіх.

У композиції роботи й колірному вирішенні відчутне захоплення художника мистецтвом раннього Відродження. Окрім зовнішніх рис, в яких він взорується на мистецтво попередників, у картині вже проступає індивідуальний почерк художника. Рокицький прагнув поглибити  символізм однойменної композиції Михайла Бойчука. Коли Вчитель зобразив матір і сина біля яблуні, що символізувала у творах бойчукістів дерево життя, то учень вклав у свій сюжет ідею взаємозв’язку поколінь: дитинства, зрілості й старості. Зворушливе ліричне почуття передано в цьому творі напрочуд тонко, гармонійно: як за містом, так і за формою. За влучною характеристикою відомого теоретика бойчукізму Євгена Холостенка: «Тут відобразились кращі національні традиції українського народного мистецтва».

Наступним етапом творчості Миколи Рокицького стала участь у розписах Селянського санаторію на Хаджибеївському лимані ім. ВУЦВК в Одесі (1928). Йому належить фресковий розпис «Свято врожаю», виконаний у співавторстві з  Кирилом Гвоздиком, Мануїлом Шехтманом та Олександром Мизіним. Загальне вирішення фрески відзначалося монументальністю, ритм багатофігурної композиції об’єднував її в єдине ціле, підпорядковане центру – «демонстрації з першим трактором на селі».

Трансформація

Перебуваючи під впливом дедалі жорсткішого політичного тиску на культурне життя, звуження тем і обмеження засобів творчого самовираження мистців України, у 1932 р. художник звернувся до історично-революційної тематики – створив композицію «Оборона Луганська». Ця багатофігурна монументальна композиція з ритмічною організацією площини та психологічною виразністю персонажів засвідчила зростання напруги між творчими пошуками і майстерністю мистця та накинутими зовні рамками соцреалізму, обв’язковими до виконання. Після відомої постанови 1932 року Микола Рокицький був розкритикований за «формалізм і стилізацію».  Своєрідною підтримкою мала би послужити  монографія Євгена Холостенка, присвячна творчості мистця, видана в Харкові 1933 року, проте вона не врятувала художника від подальшого ідеологічних нападок, а монографія Холостенка стала бібліографічною рідкістю і не могла вплинути на зміни політичного клімату. Тож Рокицький відмовляється від принципів бойчукізму й переходить «на рейки радянського соціалістичного реалізму».

Плодом цієї трансформації стала картина «Похорон бойового товариша» (1935), а також – серія картонів для тематичних декоративних килимів з радянською орнаментальною емблематикою.

Тематична і стилістична трансформація поліпшила ситуацію художника, відбулися зміни у приватному житті: всередині 1930-х років він одружився із Зінаїдою Саньковою, невдовзі народилася донька Майя, покращились побутові умови. До цього часу відносяться твори «Портрет дружини» та «Автопортрет» (1935), «Портрет жінки з кішкою» та «Хвора» (1939).

Доля              

Маючи, як творчий працівник, бронь на евакуацію до Самарканду, Микола Рокицький був мобілізований на початку німецько-радянської війни до червоної армії. Проте невдовзі потрапив у оточення, відтак – полон, голод, антисанітарія, нацистський концтабір у Полтаві. Зрештою,  хворого й знеможеного художника відпускають додому.

«42-річний Микола Рокицький перетворився на старого сивого діда».  Переживши дизентирію, тиф і туберкульоз, він дочекався вигнання нацистів з Києва, але холодної й голодної осені 1943 року не пережив*. Похований на Лук’янівському цвинтарі у Києві.

Спадок

Знав і умів Микола Рокицький багато. Проте політичний режим намагався використати його знання і майстерність, як і таланти інших бойчукістів, в ідеологічному протистоянні із самобутнім українськом мистецтвом, його спроможністю поєднувати традицію із авангардистськими експериментами. Безслідно зникли майже всі твори Миколи Рокицького. Проте не зникла пам’ять про художника-бойчукіста. 2001 року в рідному селі художника на стіні Будинку культури встановлено меморіальну дошку з портретом мистця. А 2020 року, завдяки старанням його земляків, Володимир-Волинській дитячій художній школі присвоєно ім’я Миколи Рокицького.

* В усіх довідкових виданнях подається 1944 рік як дата смерті художника. Однак за спогадами інститутського товариша Василя Овчинникова, Микола Рокицький помер 11 листопада 1943 року.

Література

Білокінь С. Біля яблуні // Україна. – Київ. – 1989. – № 15. – С.23 – 24.

Білокінь С. Бойчук та його школа. – Київ: Мистецтво. – 2017. – С. 206 – 209.

Бойчук і бойчукісти, бойчукізм. Каталог виставки. / Автори-упорядники О.Ріпко та Н.Присталенко. – Львів. – 1991. – С. 70 – 71.

Друченко М. Зоря Миколи Рокицького // Образотворче мистецтво. Київ. – 2001. – №3. – С.30.

Енциклопедія Українознавства. – Т.7. – Львів. – 1998. – С.2557 –  2558.

Кравченко Я. Школа Михайла Бойчука. Тридцять сім імен. – Київ: Майстерня книги – Оранта. – 2010. – С. 208 – 213.

Михайло Бойчук та його школа монументального мистецтва / Автори вступних статей М. Шкандрій, Л. Ковальська, Н. Присталенко. – Київ: НХМУ. – 2010 – (2012). – С. 214 – 217.

Овчинников В. Бойчукіст Микола Рокицький // Українська Академія Мистецтв. – Випуск 8. – Київ – 2001. – С. 300 – 307.

Овчінніков В. Спогади про навчання в Київському художньому інституті (публікація документа) / Вступ та підготовка до друку О. Кашуба-Вольвач // Сучасне мистецтво. – Київ – 2020. – Вип. 7. – С. 271 – 291.

Ріпко О. У пошуках страченого минулого. – Львів. – 1996.  – С.272.

Саварчук П. Рокицький і наш час//Образотворче мистецтво – Київ. – 2001. – №3. – С.31 – 32.

Словник художників України. – Київ. – 1973. – С.197 – 198.

Український модернізм. 1910-1930/Альбом. – Хмельницький. – 2006. – С.262 – 263.

Холостенко Є. Микола Рокицький. – Харків: РУХ. – 1933.